Розділ 7

Розділ 7

***

— А чому так називається? Миготка? — запитала Марісоль у Хруста, коли вони вже почали в'їжджати до цього особливого району Міста. Здавалося, що це просто ліс, але серед лісу височіли дивні конструкції, схожі на сплетені із вербової лози круглі сфери.

Всі ці сфери стояли на високих, тонких, напевно, підтримуваних магією палицях-стовпах. Плетені кулі мали різні розміри: одні з них були великі, навіть дуже великі, і Марісоль здавалося, що вони от-от впадуть із тієї палиці, на якій були розміщені. Але, очевидно, магія підтримувала ці дивні будинки. Інші були невеликі, напевно, розміром, як кошик у її мами, але таких кошиків могло бути дуже багато нагромаджено на одній палиці. Вони, неначе приклеєні, трималися один біля одного, і здавалося, що то грона винограду, перевернуті догори верхівкою. Напевно там мешкав якийсь дрібний народ. Деякі зі сфер на палицях були видовжені, схожі на яйце, інші — взагалі плескаті, наче тарілка покладена на тарілку. Але всі були сплетені із міцного матеріалу, схожого на лозу.

— Дивні тут будинки, — зауважила також Марісоль.

— Миготкою називається, тому що у всіх мешканців-хаосоморфів є третя повіка*. Ти ж знаєш, що у деяких тварин є третя повіка? А у них це стало вирізняльною ознакою, яка відрізняє їх від усіх. Вони кліпають два рази: один раз — своєю третьою повікою, а другий — звичайною. І та третя повіка, до речі, може кліпати і знизу доверху, і зверху донизу, і з боків — чи справа, чи зліва. Дуже специфічні очі вони мають. Тому, якщо ти не звикла до такого, то спочатку дивуєшся, а потім звикаєш.

— Проте будь обережною із хаосоморфами, — промовив Хруст, вглядаючись у кущі праворуч, тому що там щось швидко зашурхотіло, і навіть почали тріщати гілки дерев, неначе хтось активно їх обламував зі стовбурів. — Взагалі, вони не нападають на людей у своїй зміненій іпостасі, але різне буває...

Марісоль просунулася ближче до Гарбастена і поклала руку на свій кинджал. Вдивлялася крізь прорізи маски у кущі, котрі минав їхній віз, і помітила деякий рух. Гілки хиталися, здавалося, що там рухався хтось невеликий, але дуже швидкий.

— Не хвилюйся, — заспокоїв Хруст. — Це охоронці. Вони стоять по периметру цього району, стежать, щоб сюди не заходили їхні вічні вороги — чорноступи.

— О, а я читала про чорноступів, — промовила Марісоль. — Коли вивчала магію... Магічний жезл, котрий у мене є, — вона поглянула на свій жезл при поясі, котрий завжди висів біля її кинджала, — має властивість також відганяти і чорноступів...

— Ти ж знаєш, що метаморфи не переносять магію, погано на неї реагують: вона сповільнює, не дає здійснювати перевтілення у будь-які форми, — хитнув головою Хруст. — І взагалі, вони її не люблять. А чорноступи — це згустки магії, які, якщо доторкнуться до метаморфа, можуть надовго залишити його у тому вигляді, у якому він перебував на той момент. Тому охоронці завжди попереджають метаморфів тут, у цьому районі, щоб вони ховалися у свої високі будинки-сфери. Адже їхні будинки мають захисні оболонки, які протидіють магії.

— А он і наш готель, — сказав Тількс, показуючи на круглу сферу, яка була трохи нижча, ніж усі інші. — Там зупиняються подорожні, які проїжджають цей район. Ми теж там зупинимося.

Вони під'їхали до сфери, а потім, залишивши конячку Клотильду у спеціальному загоні, огородженому дерев'яним парканом, піднялися по в'юнкій мотузяній драбинці уверх у круглу сферу. Там зустрів їх невисокий бородатий чоловічок, господар готелю. Марісоль одразу ж запитала:

— Скажіть, будь ласка, чи можемо ми попіклуватися про нашого друга? Як його сюди підняти? Він має залізні обладунки, і дуже важко йому залізти сюди. Можливо, ми облаштуємо його десь там, знизу...

Адже й справді, Гарбастен не міг піднятися по мотузяній драбині, був страшенно важкий і неповороткий.

— Звичайно, для дорогих гостей у нас усе є! Все розраховано для різних видів істот та людей, — чоловік махнув рукою, і звідкись вибігли дві великі білки, які вистрибнули у двері сферного готелю і швидко побігли по мотузяній драбині вниз.

Марісоль стояла на порозі круглої сфери і дивилася, як вони прив'язують навколо пояса Гарбастена довгі мотузки, які тягнули за собою, а потім, за допомогою спеціального коловороту, чоловіка підняли до порогу, і він зміг увійти досередини.

"Ти бач, як у них тут все продумано!", — подумала дівчина. Але, з іншого боку, якщо господар готелю хоче заробити, то він все придумає для того, щоб доставити гостей у свої кімнати-номери.

Їм виділили окремі кімнати кожному, щоб вони змогли добре відпочити. Сама готельна сфера була величезна, поплутана міцними, як залізо, але гнучкими палицями, які здавалися здалеку вербовими гілками.

Наші друзі, після того як облаштувалися в готельних номерах, зібралися у невеликому трапезному залі на першому ярусі. Там вже сиділо кілька осіб і вечеряло. Мандрівники теж всілися вечеряти, аж раптом Марісоль почула вигуки: двоє молодих чоловіків схопили одне одного за барки, ось-ось почнеться бійка. І раптом один із чоловіків почав перетворюватися. Його руки стали схожими на лапи величезного кота, пазурі видовжилися, і він уже не тримав свого суперника, а уп’явся гострими кігтями у груди. Його суперник закричав від болю, адже крізь тонку сорочку проступила кров.

— Агов, Артусе, зупинися! Знов ти починаєш бійку! — закричав господар готелю, вбігаючи до трапезної кімнати. — Я вижену тебе зі свого готелю! Підеш геть, щоб чорноступи знищили тебе! Станеш безпомічним, як котик, що тільки щойно народився! Адже вночі вони, попри наших охоронців, все одно пробираються сюди, на територію Миготки!