Розділ 6

Розділ 6

***

Спочатку наші мандрівники почувалися трохи ніяково в апартаментах пророка Барбера. Та й він вів себе, як ображена дитина. Всівся у велике крісло, в якому, очевидно, проводив останній час, бо поруч стояв столик, на якому знаходилися пляшка з вином та кілька склянок: якраз сидів, напевно, перед приходом нежданих гостей і запивав своє горе.

Але потім Марісоль рішуче сіла на диван недалеко від крісла і запитала:

— Ця Енелія... Запитаю у вас прямо, пане Барбере: ви закохані у неї? Розкажіть мені. Можливо, ви щось робили не так, коли освідчувалися їй у коханні?

— Що не так? Що не так?! — обурився пророк-провидець Барбер, схопив склянку, в якій на дні ще було вино, і перехилив її. — Все так! І квіти я їй носив, і серенади під вікнами співав, і про кохання своє розповідав. Але вона тільки сміялась! Оце моє останнє освідчення, котре було вчора, — вже, мабуть, восьме чи десяте! Але все одно я не зупинюся! Доб'юся її руки та серця! Але от як?! — він знову важко зітхнув.

— А ви не запитували у неї... можливо, у неї є... може, їй хтось подобається? — делікатно запитала у пророка Марісоль.

— Та вона голови крутить усім підряд чоловікам, — ще більше засумував чоловік. — Адже неймовірно вродлива! А ще вона — одна з найсильніших ворожок там, у їхній Гадальній Вежі! — він махнув рукою, вказуючи, напевно, в бік тієї самої вежі. — Та й подивіться на мене, — похнюпився чоловік. — Я зовсім непоказний мужчина. Худий, невисокий. Вуха ці! — він ляснув себе по вуху, яке відстовбурчилося від лисої голови. — І волосся на голові не росте! — саркастично поляпав він себе по лисині. — Хіба в такого можна закохатися?

— Ох, я вам скажу, що зовнішність — це зовсім не показник у коханні, — проговорила Марісоль, згадавши своїх сусідів, де жінка була розкішною красунею, а чоловік — так само непоказний, як і провидець Барбер. Але кохали вони одне одного і жили душа в душу. — От у мене виникло запитання: а чи ще хто-небудь добивається руки вашої Енелії?

— Та наче ні. Всі чоловіки вже знають її гострий язичок та владний норов, — знизав плечима провидець. — Навіть бояться її. Один я ходжу, як дурбелик, по місту і всім розповідаю про своє нещасне кохання... Не боюся її, а обожнюю... Люблю такою, яка є...

Він сумно опустив голову.

— А чи приймає ваші подарунки ворожка Енелія? — спитала Марісоль.

— Приймає. Навіть подругам хвалиться, показує. І дуже радіє, до речі. Але подарунки-то приймає, а взаємністю не відповідає…

Зітхнула тут вже Марісоль.

— Шкода, що я у масці... У мене виникла одна дуже дієва ідея. Вона повинна спрацювати стовідсотково! Таким чином одна моя подруга заміж вийшла. Правда, ви не заміж, а одружуватися хочете, але, думаю, що це і в інший бік теж діє.

— І що ж ви придумали? — поглянув провидець на Марісоль, раптом зацікавившись.

І Марісоль розповіла свою ідею, яку вона щойно придумала. Її друзі й провидець, після того, як вона виклала свої міркування, трохи помовчали. Ошелешено. А дехто навіть отетеріло. А потім провидець раптом сказав, криво посміхнувшись:

— Я вже стільки різних способів випробував, що витримати цю спробу, я думаю, зможу. Спробувати можна.

— Звичайно, — сказала Марісоль. — Це обов’язково спрацює. Я дуже сподіваюся.  Але от, ви розумієте, є одна закавика… Я в масці, — вона вказала собі на обличчя. — У вас, як я бачу, персоналу взагалі немає. Живете самітником. Гарбастен не підходить, тому що він у залізних латах і бородатий та вусатий... Хіба що.., — дівчина подивилася, примруживши очі, на Хруста.

— Це що це ви придумали?! Та це дурниці! Ні-ні, я відмовляюся! — перелякано замахав руками Хруст, зрозумівши куди Марісоль хилить.

— Хрусте, будь ласочка, давай допоможемо бідному і нещасному закоханому. Можливо, хтось і тобі колись допоможе у сердечних справах? — благально промовила дівчина. — Ти і за зростом чудово підходиш!

— Я, взагалі-то, за Тільксом повинен наглядати, — нагадав Хруст. — Мій бідний брат незабаром прокинеться, йому потрібен догляд. Він там, у тому возі, зараз лежить, а я уже хвилююся…

— Без проблем, — сказав провидець. — Можете залишитися у мене на ніч. Розташовуйтеся!.

— Будь ласка, Хрусте.., — проскрипів своїми латами і Гарбастен. — Ти ж розумієш, що…

— Так, так, я все розумію. Це допоможе вирішити, можливо, ваші проблеми… У всіх проблеми! Але що про мене подумають люди?..

— Та люди взагалі тебе не знають тут, у цьому районі, — заспокоїла його Марісоль.

— Ех, Марісоль… Лише заради тебе! Тому що ти пожертвувала своєю красою заради мого рідного брата… Все для тебе зроблю. Навіть таку дурницю і таку неприємність для мене! — зненацька погодився Хруст.

І мандрівники залишилися ночувати у провидця Барбера. Він увесь вечір та пів ночі скаржився Марісоль на своє нещасне життя, а Марісоль слухала його, кивала, співчувала і займалася підготовкою до грандіозного дійства, яке мало відбутися на світанку.

Адже завтра рано-ранесенько відчиняються ворота Гадальної Вежі, куди наш провидець Барбер мав з’явитися із таємничою і прекрасною незнайомкою...

***