Розділ 4

Розділ 4 

***

Пампухи у Доррі пахли так неперевершено, що текли слинки ще за кілька метрів від ресторанчика, звідки поширювався чудовий смачний аромат. Марісоль з карлами увійшла до ресторанчика, і до них підстрибнув зразу ж невисокий чоловічок у береті, завернутому набік. Берет чимось віддалено був схожий на кухарський ковпак. Але це був не він — це був шедевральний берет митця, художника від кулінарії! Та й сам чоловічок був одягнений хоч і акуратно, як і належало офіціанту, але дуже яскраво.

— Вітаю, вітаю! — закричав чоловік. — Ви вже берете участь у перегонах із їжі? Для вас готувати список ресторанів? — запитав зацікавлено, особливо розглядаючи Марісоль, оскільки вона була трохи більша від карлів, а отже, потенційно могла з'їсти багато.

— Ще не беремо, але збираємося! — виступив наперед Тількс і гордо випнув груди. — А оскільки ваш ресторанчик перший, то вимагаємо знижку п'ятдесят відсотків!

— Звичайно, звичайно! — заметушився чоловік, зрозумівши, хто тут буде головний, хто укладатиме певний договір щодо участі в трактирних боях, і кому він зараз вручатиме довгий список кав'ярень та ресторанів, які мав відвідати претендент на золоту картку.

— Проходьте, сідайте, дорогі гості, — вказав офіціант на зал для відвідувачів.

Не так багато клієнтів було в ресторані, як того смачного запаху, який поширювався залом. Марісоль та хлопці пройшли і всілися за столик. Перед ними, наче за помахом чарівної палички, з'явилися три довгих списки, згорнуті у сувій. І найпершим у списку стояв ресторанчик "Пампухи від Доррі".

Потім вже з'явилася невелика яскрава книжечка. Очевидно, це було меню, оскільки вона сама розгорнулася, і одразу ж Марісоль побачила на малюнку дуже красиву тарілку, повну пампушок. Знову потекли слинки, і захотілося їсти і пити у сто разів сильнше, ніж досі.

Ресторатор в береті, чи офіціант, чи хто він там був, вискочив у якісь двері, напевно, на кухню, а дівчина тихенько запитала у Тількса:

— Це той список ресторанів, трактирів і кав'ярень, які ми маємо обійти?

— Так. Цього разу я бачу, що один ресторан зараз на ремонті, а два трактири проходять обстеження. Щось відбулося там із їхньою їжею, мабуть, служба інспекції відповідності страв не допустила їх до змагань, — заклопотано вивчав список Тількс.

Хруст взагалі відкинувся на спинку стільця і читав меню. Список ресторанів його не цікавив, оскільки він не збирався брати участь у перегонах, на відміну від Тількса та Марісоль.

Власне у самому, як виявилося, магічному сувої був список із тридцяти трьох ресторанів. Ох, як їх багато! Марісоль уже й не рада була, що вирішила взяти участь у цьому трактирному марафоні. Тим більше, що на вулиці уже темніло, і обійти всі ресторани, зрозуміло, сьогодні не було змоги. А отже, це значило, що вони затримуються і на завтра. А вона хотіла якнайшвидше їхати далі.

Саме ці свої побоювання вона й озвучила хлопцям, але Тількс був повен оптимізму:

— Та ми за ніч всі вже обійдемо! Головне тут що? — спитав він, підморгнувши дівчині. І сам же дав відповідь. — Головне — не робити великі перерви між переходом із одного ресторанчику до іншого. Щоб не зняли з перегонів. Але вони всі знаходяться поруч один з одним, тому п'ять хвилин, які даються, щоб перебігти від одного до іншого, — це нормально, встигаємо..

— П'ять хвилин? — здивувалася дівчина. — Жодної перерви між їжею?

— Ну, так! Щоб все було чесно, щоб був справжній поїдальний марафон, справжні трактирні перегони-бої! А то ж ти можеш щодня приходити до нового ресторану, і так за місяць обійдеш усі. Це нечесно! В цьому ж і суть: за короткий час обійти всі...

— Це знущання над клієнтами.., — зітхнула дівчина, зрозумівши, що перегони точно не виграє. П'ять хвилин між ресторанами, і їсти, їсти, їсти… Це нонсенс!

— Не хвилюйся, вдень на возі відіспишся, — потрактував її хвилювання Тількс по-своєму.

— Та я хвилююся за своє здоров'я! Та й за твоє! — відмахнулася Марісоль. — Боюся, що я точно не впораюся…

— А я цього разу спробую перемогти! — впевнено промовив Тількс.

Аж тут їм якраз принесли запашні пампушки до борщу, який поставили перед кожним у невеликих тарілках.

"Добре, що хоч тарілки невеликі…", — подумала Марісоль і почала куштувати борщ.

Він був смачнючий, і вона з'їла з борщем аж дві пампушки, потягнулася за третьою, але Твікс злегка вдарив її по долоні.

— Зупинися! Попереду ще багато ресторанів і багато страв! — сам він з'їв кілька ложок борщу, одну пампушку і рішуче підвівся на ноги. — Ходімте далі!

У довгому списку ресторатор Доррі (виявилося, що це був чоловік, а не жінка) магічно поставив позначку, що вони поїли у нього. Він був дуже задоволений, адже у списку тепер його ресторан ішов першим. Назви ресторанів, які відвідували клієнти, у сувої рухались уверх-униз залежно від того, до якого наступного вони завітали. Так, магічний список був, і все реєстрував чесно.

У другому, третьому, четвертому і п'ятому ресторанах Марісоль іще намагалася щось куштувати і відчувати смак, а от уже в десятому дівчина, зрозумівши, що зараз лопне від переїдання, відкинулася на спинку стільця і промовила:

— Все! Більше не можу… Вибач, Тільксе, але я пас... Я із самого початку знала, що це не моє... І куди в тебе все влазить? — Марісоль здивовано спостерігала, як Тількс не лише їсть, але, здається, і смакує їжу, на яку вона вже й дивитися не могла.