Розділ 2

Розділ 2

***

Марісоль з метаморфом Крешом були вражені і навіть перелякані. Дівчина точно була перелякана: це що, цей монстр став її нареченим? Святі перепілки, що ж робити? Вона ж зовсім не знає його, по-перше. По-друге, він же метаморф – страшний, ікластий, зовсім не схожий на людину, яку вона могла б покохати!

— Ти! Ти ж як?! Як ти міг?! — закричав господар метаморфа, Арред. — Вона повинна була стати моєю! Це я хотів провчити її! Це мій браслет повинен був обмінятися з її браслетом! Ти, покидьку!

Арред раптом висмикнув із-за пояса магічний жезл і різко з силою та злістю вдарив метаморфа магічним батогом.

Магічний батіг лупонув Креша по плечу, одразу ж прорвавши одяг і залишивши на тілі криваву рану. Кров бризнула у всі сторони.

— Що ти робиш?! — закричала Марісоль злякано й обурливо й кинулася з кулаками до цього мерзотника Арреда, але не могла до нього вже дістатися, на жаль, тому що він закрутив навколо себе захисний кокон.

— Все, награвся в нареченого та наречену! — зарепетував він до метаморфа. — Так і знав, що це добром не закінчиться! Щоб якийсь раб та вкрав у мене дівчину?! Майже наречену?! Зараз же повертаємося додому! Тебе буде покарано!

Метаморф стояв розгублений і зовсім не опирався, не захищав себе від свого жорстокого господаря. З іншого боку, проти магії такі істоти не могли нічого протиставити, вони були безсилі перед нею.

— Чому ти стоїш?! — звернулась дівчина до Креша. — Захисти себе! Ти ж можеш перемогти його фізично! У тебе ж он які кулаки, яке велике тіло! Ясно, що ти фізично сильніший за нього!

— Я не можу, — сказав Креш. — Я відданий Арреду Сімплесу в рабство довічно, мушу прислужувати і слухатися свого господаря, — він опустив голову, — і не можу протистояти йому.

— Так, він мій слуга навіки! А ти, якщо станеш його дружиною, будеш моєю служницею! Рабинею! Невже погодишся? — прошипів Арред і, зловивши в погляді Марісоль обурення та здивування, продовжив. — Отже, вашому весіллю не бувати! Все, забираємося додому!

Він махнув рукою, і магічна сфера охопила його тіло та тіло Креша.

— Можеш одразу ж викинути свій браслет! — закричав він Марісоль наостанок.

І вони обоє зникли — магічний портал переніс, очевидно, їх додому. А куди саме, дівчина зовсім не знала.

Навколо почав збиратися натовп, але Марісоль не дивилася на людей, а повільно побрела до виходу з майдану. Тепер її не радував придбаний кинджал, нічого зовсім не було їй миле. Адже через неї постраждала людина, точніше, метаморф.

У королівстві багато було таких істот, які довічно повинні були служити своїм господарям за борги або через накладені чари чи родове прокляття. А отже, вона стала нареченою підневільного Креша, та ще й метаморфа. От халепа! Спробувала зняти браслет, але він не знімався, очевидно, магічно приєднався до неї і вже не зніметься, аж доки вони не зустрінуться з Крешом і не роз'єднають свій зв'язок магічно...

Дівчина зустрілася з матір'ю там, де вони й домовилися. Пані Герундія одразу ж глипнула на руку дочки й радісно сплеснула руками:

— Невже? Я так і знала! Невже ви зустрілися з Овелисом? А де він? Де? — почала мене зазирати за спину дочки, вишукуючи когось у натовпі.

— Що? — спитала Марісоль. — З Овелисом? Яким ще Овелисом? Ти що, домовилася з кимось, щоб він вибрав мене як наречену, щоб купив без мого відома? — вона була була зла, як тисяча мурах. — Все! Не можу більше цього терпіти! Мамо, не можна вирішувати мою долю за мене! Я житиму окремо від тебе!

— Та чому ж "невідомо кого"? — спитала мати. — Овелис хороший хлопець! Його батьки займаються торгівлею, їздять далеко з караванами в Древнє Місто. Вам би було добре разом. Тим паче, що ти любиш усе нове, цікаве, дорогу, та й взагалі, жили б собі гарненько вкупочці, онуків би мені народили...

— Яких онуків, мамо?! Про що ти говориш?! — Марісоль була в розпачі й гніві.

— Так я не зрозуміла... То ти не одружуєшся з Овелисом? Ти не його наречена? — перепитала жінка, вже щось підозрюючи. — А чий же тоді цей браслет? — вона знову подивилася на заручиновий браслет і вказала на нього пальцем. — Хто "купив" тебе? Чи ти кого?

— Ох, мамо, це дуже важка і довга історія, — зітхнула дочка. — Їдьмо вже додому, дорогою все розкажу.

І вони поїхали додому. Марісоль розповіла матері про все, що сталося на магічній площі. Пані Герундія була дуже вражена й схвильована, а також сумна, адже доля поєднала дочку з людиною, яку вона зовсім не знала, та ще й з метаморфом!

— Ох, обов'язково сьогодні ж підемо до нашого мага, нехай зніме тобі цей браслет, і ти й знову станеш незарученою, вільною, — вирішила мати.

— Ні, — заперечила раптом Марісоль, яка теж думала про такий варіант, але чомусь відкинула його геть. — Хай буде...

Чомусь дівчині не хотілося знімати цей браслет. Раз Святий Валентин вирішив, що той чоловік, метаморф Креш — це її доля, то вона повинна розібратися в цьому, визначити, дізнатися, хто він і що він, чому у вічному служінні у того негідника Арреда, і взагалі, чому так сталося, що саме її доля у День Закоханих вибрала нареченою для цього чоловіка...

***