Розділ 1

Розділ 1

***

День Закоханих у феоді святкували традиційно. Без жодних там бігань по вулицях і репетувань: “Ура! Ура! Кохатися прийшла пора!” або й ще гірше, як розповідають потайки дівчата, котрі їздили за Паркан.

— Уявляєш, на тій базарній площі кожен у цей день може підійти до тебе і поцілувати! От, буквально кожен чоловік! — розповідала Йоланта, котра минулого року в цей день вже їздила на великий розпродаж. Правда, так і не пригледіла собі нареченого. Та й на неї ніхто не звернув увагу. Але то ж був перший рік! Цього року вона ретельно підготувалась і була впевнена, що купить собі нареченого перша! А якщо її першою куплять, — то ще краще!

Звичайно, купівля була і не купівлею зовсім. Просто символічна плата. Але ж яка омріяна й бажана!

Очі Йоланти блищали, щічки розчервонілися, і вона була диво, яка вродлива зараз.

Марісоль пирхнула.

— Саме тому я і займаюся боротьбою, щоб заїхати в пику таким нахабникам під час Дня Закоханих! Ще чого! Щоб мене обмацував та обслюнявлював якийсь хлоп, котрий, може, і зуби не чистив до цього. Або часнику наївся.

— Ах, Марісоль, ти зовсім не романтична. Як так можна? Я ж тобі приносила книги, в яких розповідається про кохання. Ти ж читала?

— Фу! Вони всі нудні! "Він обняв її за плечі й заглянув в очі. Там палакотіло полум’я пристрасті. Його руки поповзли по її талії і нижче, вона вся затремтіла, а в животі запурхали метелики", —процитувала дівчина. — Фу-фу! Тьфу! Це ж неможливо читати! Забереш їх при першій же нагоді, поки мама не побачила, — промовила Марісоль.

Тут до дівчат підійшла і мама Марісоль, поважна пані Герундія. Вона кинула на подруг ласкавим поглядом і запитала:

— Ну що, Йоланто, цього року їдеш знову за Паркан? — і, отримавши ствердну відповідь від дівчини, зиркнула на дочку. — І ми їдемо! Марісоль дала слово!

— Мамо, ти ж знаєш, що я не хочу, але ти кого хочеш вмовиш. Тільки цього року! Наступного не поїду! — відрізала Марісоль, поправляючи на плечах накидку, що сповзла.

Дівчина була одягнена у довгий плащ, котрий тягнувся мало не по землі, при боці мала магічний жезл, а руде волосся закручене на потилиці в тугий вузол. Схожою вона більше була на юного мага, котрий проходив навчання у Магічній Академії, але геть зовсім не на дівчину на виданні, якою її вважала мати. Повнолітньою дочка стала вже три роки тому, але й досі жоден із парубків не поглянув на неї прихильно, і це трохи хвилювало поважну матрону. Адже в віці Марісоль вже всі дівчата були одружені.

Проте жінка пам'ятала, що Святий Валентин, котрого дуже поважали в феоді, наказував, що одружуватися без кохання неможливо і навіть заборонено, тому жінка чекала, коли дочці зустрінеться справжнє кохання. Чоловік, який по-справжньому оцінить і покохає Марісоль. Як це сталося і з пані Герундією у свій час, коли її купив під час Дня Закоханих майбутній чоловік. Вона не встигла тоді першою його купити. Хоча хотіла. Але це неважливо, хто перший - головне, що магія кохання поєднала їх. Вони вже більше двадцяти років разом і безмежно щасливі.

Поважній матроні хотілося щастя для дочки. Справжнього. І кохання справжнього. Але вже й третій рік минав після повноліття Марісоль, і третій День Закоханих, а вона й досі не поїхала в місто на святкування, де зустрічалися люди, котрі хотіли знайти своє кохання.

Там, за Парканом, на спеціальній площі, магічно наповненій спеціальною магічною силою цього дня, зустрічалися майбутні пари, одразу ж, за бажанням, проводилися церемонії заручини, обговорювалися договори про шлюб, і всі молоді люди звідти роз’їжджалися додому вже парами, будувати своє родинне гніздечко.

А Марісоль три рази ховалася, втікала і не хотіла їхати на свято! Казала, що їй цього не потрібно. Вперта. Вся в батька!

Але цього разу мати взяла з неї чесне слово, що дівчина поїде з нею. Марісоль, коли давала слово, то ніколи його не порушувала, це всі знали. Тому мати була спокійна.

— Завтра зраненька виїжджаємо. А ви коли? — запитала мати у Йоланти.

— І ми зраненька, можливо, ми з вами і зустрінемося дорогою. А якщо ні — то там уже, на магічному базарі! — посміхнулася подруга Йоланта.

Марісоль трохи покривилася, потім підморгнула Йоланті й поспішила вслід за матір'ю  додому.

— Якби я не дала чесного слова, то знову б не поїхала, — сказала вона матері. — І якби ти не пообіцяли мені купити той кинджал у пана Стефана, то ні за що б не поїхала!

— Ех, — зітхнула мати, — тобі одні кинджали в голові та бійки на кулаках. Заміж тобі треба!

— Зовсім не треба, — промовила Марісоль. — Не хочу заміж, хочу продовжувати навчання і займатися боротьбою. Дуже мені це подобається. А пізніше піду на королівську службу. Там, кажуть, жіночий загін набирають, от я і буду серед перших, котрі з нашого містечка служитимуть.

Мати тільки похитала головою, нічого не говорила і не відмовляла, тому що була впевнена, що все це дурниці. Заміж дівчині треба, а не на королівську службу! Але вона була пані хитра, тому лише головою кивала, наче погоджуючись, а свої плани мала і поступово їх реалізовувала. Он, цього року вже й поїхати Марісоль на День Закоханих вмовила! А там... Так. У жінки були грандіозні плани! Продумані. І вже навіть проплачені. Адже якщо на базарі дівчина та хлопець поєдналися в пару магічно — то нічого не поробиш — це доля! Купили тебе — мусиш коритися. Адже це справжнє кохання ! Тут ні магія, ні Святий Валентин не дадуть збрехати!