Глава 27. Новорічне диво

Глава 27. Новорічне диво

Після радісного весілля Фудзіна з чоловіком вирушила у медовий місяць до Китаю, пообіцявши повернутися до Нового року. Тим часом свято вже наближалося.

Аня разом із Аліною та маленькою Ліаною кружляли біля ялинки. Вогники гірлянди сяяли, створюючи атмосферу тепла й затишку. Аліна підбирала для сестри святкове вбрання, і Аня приміряла довгу червону сукню зі шліфом. Вона усміхнулася, а Аліна, ніби між іншим, запитала:

— А чому ти не зі Степаном, Анечко?

Аня здивовано глянула на сестру, але вирішила відповісти спокійно, щоб не псувати свято:

— У нього вже нова дама серця… дружина.

Аліна зупинилася й перепитала:

— Стоп, він одружився?

Аня з подивом глянула на неї:

— Звідки ти знаєш, Аліно?

Але сестра не встигла відповісти — у двері постукали. Наталія, їхня мати, взялася відчинити й усміхнулася:

— Ооо, мій Василь… чи, може, хтось інший?

Вона відчинила двері й побачила перед собою Ігоря — того самого, кого колись залишила Аліна. Тепер він змінився: став заможнішим, упевненим у собі, але водночас ніжним. У руках тримав букет квітів і пляшку шампанського.

— Тітко Наталю, — ввічливо сказав він, — я прийшов до моєї Аліни.

Наталія засміялася крізь сльози й вигукнула:

— Ось твій Санта-Клаус прийшов, доню!

Аліна почула його голос і серце її затремтіло. Вона давно чекала цієї зустрічі. У рожевій сукні, мов Барбі, вона підійшла до нього граційно. Ігор, схвильований, промовив:

— Аліно…

Вона дивилася лише на нього, а він — лише на неї. Їхні усмішки були щирими, як у тих, хто нарешті зрозумів: перша любов не згасла.

Вони довго дивилися одне на одного, потім підійшли ближче й обійнялися. Музика з ялинки ніби підказала ритм, і вони закружляли в танці.

Наталія стояла осторонь і плакала від щастя: її донька знову знайшла справжнє кохання. Аня, тримаючи Ліану, теж розчулилася, дивлячись на цю сцену. Це було справжнє диво Нового року — повернення першої любові.

У розкішній віллі Віка разом із чоловіком, Кристиною та її чоловіком, а також таємничою подругою Маріною вже відзначали передноворічний вечір. Біля ялинки сяяли гірлянди, на столі чекали ікра, омари й лангустини — легкий святковий наїдок перед тим, як вирушити до Ані, де панувала справжня сімейна атмосфера з Аліною та Наталією.

Раптом у двері постукали. Це була Фудзіна, засмагла після медового місяця в Китаї, разом із чоловіком Кімджі. Вони принесли шампанське й усміхалися.

— Як бачите, моє обличчя довело, що відпочинок був вдалим! — пожартувала Фудзіна.

Кімджі додав із усмішкою:

— Так, тепер ти як морський омар!

Усі засміялися, і Віка пригостила їх святковими закусками, перш ніж вирушити разом до Ані.

Та не встигли вони сісти, як знову пролунав стукіт. Віка, з мішурою на шиї, побігла до дверей і відчинила. На порозі стояв Адріан. Він усміхнувся, трохи збентежений, але теплий у погляді.

— Привіт, Віко… Я чекаю свого подарунка, — сказав він жартома.

Віка одразу покликала подругу:

— Марина, йди сюди, він прийшов!

Марина — висока блондинка в синій сукні — вийшла з-за ялинки. Адріан на мить розгубився від її краси, але швидко зібрався. Віка представила їх:

— Це моя подруга Марина. Я обіцяла вас познайомити. Вона шукає надійного й вірного чоловіка.

Марина глянула на Адріана й сказала щиро:

— Привіт. Я чула від Віки, що ти надійний.

Адріан ніжно поцілував їй руку:

— Будемо знайомі. І, сподіваюся, будемо зустрічатися.

Марина усміхнулася:

— Я вірю в це.

Віка була рада за них. Вона взяла за руку свого чоловіка й відчула, що зробила правильний вибір — по-справжньому полюбила його. А тепер і Адріан знайшов шанс на щастя поруч із Мариною.

Фудзіна, спостерігаючи за ними, не втрималася від жарту:

— Ооо, голубки! Давайте вже вирушимо до Ані, а то омар охолоне!

Усі розсміялися. Її веселі жарти додавали святу ще більше радості. І компанія вирушила до дому Ані, де їх чекала справжня новорічна магія.

Поки Аліна весело жартувала з Ігорем за столом, а Аня допомагала матері накривати святкову вечерю, молодих залишили наодинці. У цей момент у дім увійшов Степан разом зі своїм суворим батьком. Наталія впустила їх, розуміючи: настав час поставити крапку над «і».

Степан першим підійшов до Ігоря, простягнув руку й щиро привітався, побачивши його зміни. Він навіть порадів за Аліну, адже бачив, що вона знайшла своє щастя, навіть якщо між ними нічого не склалося.

Та батько Степана одразу запитав:

— Де Аня?

Аліна, зібравшись із духом, відповіла прямо:

— Степане, ти повинен знати… Ліаночка — твоя донька.

Степан застиг, ніби громом вражений. Його очі розширилися, він не міг повірити власним вухам. Від шоку він знепритомнів, і батько ледве підхопив його, вигукнувши:

— Господи, що за дурдом! Допоможіть!

Аліна разом з Ігорем швидко принесли воду й покликали Аню та Наталію. У цей момент у дверях з’явилася Віка з гостинцями. Вона здивовано запитала:

— Що тут відбувається?

Фудзіна, яка завжди любила жартувати, цього разу була серйозна. Вона підійшла до Степана й допомогла привести його до тями.

Степан відкрив очі, ще слабкий від хвилювання, але тепер він знав правду. Таємниця Ліани була розкрита завдяки сміливості Аліни, яка зробила це заради сестри.

У кімнаті запанувала тиша. Кожен відчував: це відкриття змінить усе. І тепер доля Степана, Ані та маленької Ліани мала вирішитися остаточно.

Через годину всі вже сиділи за великим столом. На ньому красувалося олів’є, холодець із гірчицею, різноманітні закуски, салати, картопляне пюре, м’ясні рулетики, котлети й відбивні. Віка принесла свої особливі делікатеси — ікру та ексклюзивну рибу, яку вона називала «комбо». Атмосфера була святкова й тепла.