Глава 20. Рожевий світ і тіні серця

Глава 20. Рожевий світ і тіні серця

Наступного дня Аліна прокинулася раніше за всіх. Вона метушилася по кімнаті, вся в радісному піднесенні, з наївною усмішкою, що світилася на її обличчі. Маленька Ліана, відчуваючи енергію тітки, вже тягнула ручки до неї й усміхалася, наче розуміла, що сьогодні особливий день.

— Вставайте! — вигукнула Аліна, плескаючи в долоні, мов дитина. — У мене сьогодні відкриття салону, а то не встигнемо все доробити!

Її голос лунав дзвінко й весело, наповнюючи кімнату життям.

Наталія, мати, лише відмахнулася, ще сонна після вчорашніх нервів через Остапа. Її обличчя було втомленим, але в очах світилася ніжність — вона раділа, що доньки поруч.

Аня ж уже прокинулася з піднесеним настроєм. Вона швидко вмилася, прийняла ванну, вдягнулася й відчула, як новий день приносить полегшення після довгих тривог. Тим часом Аліна сюсюкалася з малечею, підкидаючи її на руках і смішно шепочучи: — Ліаночко, сьогодні ми будемо найкрасивіші!

Потім сестри вирішили розбудити маму. Вони потягнули ковдру й весело закричали:

— Уже ранок, мамо, вставай!

Наталія розплющила очі й тривожно запитала:

— Ой, доньки, котра година?

— Уже вісім! — з усмішкою відповіла Аліна, її очі світилися азартом.

— Ах, мало не проспала… — зітхнула Наталія, піднімаючись. — Треба збиратися, справді ж відкриття салону.

Аліна знову заплескала в долоні, її голос лунав, мов дзвіночок:

— Урааа!

У цей час Аня одягала Ліану, ніжно поправляючи на ній маленьку сукенку з мереживом. Вона дивилася на доньку й думала: Як пройде відкриття салону у моєї дорогої сестри? Чи зможу я ще довго приховувати правду від Степана?

Її серце билося швидше, але вона намагалася не показати тривогу. Усмішка на обличчі була щирою — адже сьогодні вони всі мали святкувати новий початок для Аліни.

Аліна тим часом уже бігала по кімнаті, складаючи речі в сумку, поправляючи сережки й дзеркальце. Вона виглядала як дитина, яка отримала довгоочікувану іграшку.

— Сьогодні все буде ідеально! — вигукнула вона. — Ви побачите, мій салон стане найкращим у місті!

Наталія усміхнулася, дивлячись на доньку з гордістю. Аня теж усміхнулася, але в її очах залишалася тінь сумніву — вона знала, що попереду ще важкі розмови й правда, яку доведеться відкрити.

Минуло лише годину, і весь салон краси вже сяяв у рожевих відтінках — стиль, який так любила Аліна. На стінах висіли ніжні прикраси, у вазах стояли квіти, а Наталія старанно надувала рожеві кульки, прикрашаючи простір.

Аліна, вся в елегантній рожевій сукні, ходила по залу й давала вказівки працівникам:

— Диван поставте тут, щоб клієнтки могли відпочити. А журнали — ось сюди, щоб було зручно гортати.

Її очі світилися гордістю й азартом.

Аня тим часом заспокоювала Ліану, колисала її на руках, відчуваючи тепло маленьких ручок.

Салон отримав назву «Рожева мрія» — жіночне й ніжне ім’я, яке відображало характер Аліни. Саме під цим написом до салону зайшли Фудзіна та Віка. Вони знали про відкриття й вирішили підтримати подругу.

— Твій рожевий салон навіть із космосу видно! — жартівливо вигукнула Фудзіна, знімаючи шубу.

Аліна лише усміхнулася — вона вже звикла до її жартів.

Віка додала серйозніше, але тепло:

— Молодець, Аліночко. Салон справді красивий. Я б сама заходила сюди, щоб нести красу. Хай у тебе все вдається.

— Дякую вам, дівчата, — відповіла Аліна з усмішкою.

Наталія, надуваючи чергову кульку, сказала:

— Головне — поставити його на ноги.

Аліна глянула на годинник і вигукнула:

— Ой, де ж Степан? Він обіцяв принести нам каву, я його просила.

У цей момент серце Ані різко стиснулося. Вона міцніше притиснула доньку, яка здригнула маленькими ручками. Її обличчя затуманилося тривогою.

— Мені треба залишитися вдома з Ліаною… — тихо сказала вона.

Віка й Наталія переглянулися. Вони хотіли щастя для Ані й розуміли, що її страхи лише віддаляють її від правди.

Наталія, тримаючи в руках рожеву кульку, сказала з усмішкою:

— Ну-ка, Аню, вдягни коротку спідницю, не ховайся. Молодець, що вже наважуєшся.

Аня похитала головою:

— Ні…

Віка суворо глянула на неї:

— Що «ні», Аня? Слухай маму, вона тобі поганого не порадить. Інакше приб’ю тебе жартома. Думай про доньку, про майбутнє.

Аня розгублено сіла, не знаючи, що відповісти. Віка й Наталія переглянулися й засміялися — вони робили все, щоб Аня стала сміливішою й нарешті знайшла щастя зі Степаном.

Наталія, прикрашаючи зал рожевими кульками, весело сказала: — Аню, мені тебе заміж видати треба, тоді й твоя подруга Віка заспокоїться.

— Мам… — тихо відповіла Аня, але Наталія суворо перебила: — Не «мамкай». Твоя подруга права, вона тобі поганого не побажає.

У цей момент втрутилася Фудзіна, сидячи на дивані й гортаючи журнал: — Ой, Наталіє, заміж — як у нас кажуть у японській приказці: «Вийти заміж — не біда, біда — невдало жити після весілля».

Віка, підморгнувши Фудзіні, засміялася: — Точно, подруго.

Атмосфера була легкою й святковою, поки нарешті не зайшов Степан із коробкою кави. Його усмішка була натягнута, але голос звучав бадьоро: — Доброго дня, пані!

Аліна, плескаючи в долоні, вигукнула: — Нарешті! Кава для клієнтів!

Степан розклав упаковки, а Фудзіна, дивлячись на блискучу коробку, пожартувала: — Якщо це для клієнтів, то й я б не відмовилася від кави. Вікуся, будеш?

— Я теж не відмовлюся, — усміхнулася Віка.

— І я хочу, — додала Наталія, стискаючи кульку.

Аліна взяла упаковку й запитала: — Вам еспресо чи капучино?

— Мені просто каву, — розгублено сказала Наталія, не знаючи таких слів.

Фудзіна й Віка засміялися: — Вам міцніше чи легше?

— Міцніше! — відповіла Наталія, стискаючи кулаки.