Глава 19. Нічні тіні і промінь захисту

Глава 19. Нічні тіні і промінь захисту

Аня сиділа біля колиски, ніжно гладила маленькі ніжки Ліани. Усмішка з’являлася на її обличчі, але в глибині очей жила тривога. Може, й справді пора розповісти Степану правду… — думала вона. — Але що, як Аліна зненавидить мене? Я не можу бути певна… Хоча Віка переконує, що все буде добре. Я повинна повірити.

Раптом задзвонив телефон. На екрані — ім’я Остапа. Серце Ані стислося, руки затремтіли. У кімнату зайшла Наталія, мати, у бігудях і нічній сорочці. Її обличчя було стурбованим.

— Знову він дзвонить, доню… — сказала вона, сідаючи поруч.

Аня мовчала, дивлячись на матір. Наталія взяла її за руку й тихо запитала:

— Скажи мені правду… Від кого ти народила Ліану?

Аня опустила голову, не очікуючи такого питання. Її губи тремтіли, але слова не йшли. Та Наталія обняла доньку й прошепотіла:

— Хоча я вже знаю. Фудзіна все розповіла.

— Що? — злякано перепитала Аня, піднімаючи очі.

Наталія гладила її ноги й додала:

— Доню, навіщо ти так довго приховувала? Не варто було себе мучити. Я бачила, як ти дивилася на Степана… Так само, як я колись дивилася на твого батька. Шкода, що не змогла все владнати. Але боюся, що твоя сестра Аліна теж дізнається.

Аня похитала головою, притискаючи доньку до грудей:

— Не дізнається поки що.

— Таємниці завжди стають явними, доню, — сказала Наталія. — Краще б ти сама розповіла.

— Я знайду момент, мама… і скажу, — відповіла Аня, стискаючи дитину ще міцніше.

У цей момент у кімнату зайшла Аліна в рожевій шовковій піжамі, з бігудями й наївною усмішкою, мов Барбі.

— Що значить «таємниці стають явними»? — запитала вона, дивлячись на них із цікавістю.

Раптом у двері хтось загупав так сильно, ніби злодій. Усі насторожилися.

— Хто це так гримить серед ночі? — злякано спитала Наталія.

Це був Остап. Його голос гримів, наче гроза:

— Аня, я знаю, що ти тут! Давай додому!

Ліана заплакала голосно, її крик розрізав нічну тишу. Аліна, стискаючи кулаки, прошепотіла:

— Який він злий… мені страшно.

Наталія відчинила двері й крикнула на Остапа:

— Чого ти ореш? Ти дитину лякаєш, дурень!

— Додому давай, Аня! Інакше пошкодуєш! — ревів він, стукаючи ще сильніше.

Аня пригорнула доньку, цілувала її й намагалася заспокоїти. Аліна сиділа поруч, обіймаючи їх, намагаючись підтримати.

І раптом Наталія побачила у дворі сусіда Василя.

— Ось Василь, наш сусід. Зараз ми з ним його втихомиримо.

Вона вийшла разом із Василем, і вони жорстко поговорили з Остапом, пригрозивши поліцією. Василь стояв упевнено, його голос був твердим:

— Ще раз наблизишся — і завтра ж опинишся за ґратами.

Остап, бурмочучи прокльони, вирішив поки що відступити.

Наталія подякувала Василеві й запросила його на чай. Між ними зародилася тепла симпатія, яку помітили навіть дівчата.

Повернувшись у дім, вона зняла шубу й сказала Ані:

— Все вирішено. Більше Остап не наблизиться.

Аня з усмішкою глянула на доньку й нарешті відчула полегшення: тепер у неї є підтримка не лише від подруг, а й від сім’ї.

Того вечора сніг тихо падав на вулиці, вкриваючи землю білим килимом. Крістіна йшла швидким кроком, тримаючи телефон біля вуха. Її родичі сварилися:

— Чому ти так довго затримуєшся з Вікою? Ми чекаємо тебе, скоро важлива подія, а твій чоловік хвилюється, особливо брат Назір!

Крістіна намагалася заспокоїти їх:

— Все добре. Я ще трохи побуду з Анею, їй потрібна допомога. Потім одразу приїду.

Вона закінчила розмову, коли раптом із темряви виринув Остап. Його очі палали звірячим блиском. Він кинувся на неї, схопивши за талію.

— Відпусти! — закричала Крістіна, вириваючись. — Остап, це тобі з рук не зійде! Тебе скоро арештують!

Але він лише зловісно засміявся:

— Через тебе і твою сестру Віку Аня втекла від мене. Тепер ти моя заложниця.

Крістіна билася, намагаючись вирватися, але Остап був сильніший. Він притиснув її до себе, дістав маленький флакон і змусив понюхати різкий запах. Голова закрутилася, і Крістіна втратила сили. Її очі заплющилися, вона заснула прямо в його руках.

Остап озирнувся — навколо нікого. Сніг глушив кроки, вулиця була порожня. Він підняв Крістіну й поніс у темряву, ховаючи її від будь-яких свідків.

У схованці він прив’язав її, щоб не змогла втекти, і набрав повідомлення на телефоні Віки: «Хочеш побачити свою сестру живою? Приходь у те місце, де я її тримаю. Інакше вона не повернеться.»