Глава 14. День народження Ані

Глава 14. День народження Ані

Минуло п’ять місяців, і долі героїв знову готувалися змінитися. Особливо для Ані — адже попереду чекала свобода від жорстокого Остапа, хоча ще не зараз.

У старій квартирі лунав магнітофон, тихо грала українська музика, створюючи ілюзію свята. Остап сидів за столом, удаючи задоволеного чоловіка. Йому доводилося прикидатися перед тещою — Наталею, матір’ю Ані, яка прийшла на день народження доньки.

Ані виповнилося 21. Це був особливий день, коли рідні люди зібралися за столом. Вперше за довгий час вона наважилася запросити своїх подруг — Віку, Фудзіну та Крістіну.

Аня сиділа поруч із матір’ю, її руки лежали на животі, а серце билося швидше, ніж музика з магнітофона. Вона відчувала, що цей вечір може стати початком змін.

Остап усміхався фальшиво, намагаючись виглядати «ідеальним чоловіком». Але його очі видавали холод і приховану злість. Він знав: усі дивляться на нього, і мусив грати роль, яку сам собі вигадав.

Аня ж відчувала — поруч із подругами й матір’ю вона не самотня. І вперше за довгий час у її душі з’явився промінь надії.

Аня, вже з великим животом, у простому зеленому платті несла на стіл салати. Її рухи були повільні, але сповнені гідності. Вона бачила, як Остап удає задоволеного чоловіка перед її матір’ю.

Наталя, мати Ані, сяяла від радості:

— Дивись, Анечко, який у тебе Остап! Сам полагодив магнітофон, руки в нього золоті.

Аня глянула на Остапа. Він сидів із самовдоволеним виразом обличчя, ніби справді був добрим і турботливим. Його фальшива усмішка й показна гордість різали їй серце, але вона вирішила зіграти роль.

Вона усміхнулася, ставлячи салати на стіл, і, притримуючи живіт, сказала тихо:

— Остап, ти молодець.

Остап відмахнувся рукою, з удаваною легкістю відповів:

— Я знаю, Анечка.

Його голос був самовпевнений, а очі блищали від задоволення. Він насолоджувався тим, що міг обманути матір Ані й виглядати «ідеальним чоловіком».

Аня ж відчувала, як у її душі стискається вузол: вона знала правду, але мусила мовчати.

— Тук-тук, де моя іменинниця-цукерниця!.. — пролунав голос Аліни, трохи п’яний і розгублений. Вона увійшла до кімнати, хитка, з усмішкою, яка більше видавала втому, ніж радість.

Наталя, мати Ані, насупилася й суворо запитала:

— Аліна… ти що, заздалегідь випила?

Аня, як завжди, стала на захист сестри:

— Мамо, у мене день народження. Їй можна.

Наталя зітхнула, махнула рукою й знову повернулася до усмішки, спостерігаючи, як Остап демонстративно лагодить магнітофон, удаючи золоті руки.

Аня підійшла до Аліни, обняла її й тихо сказала:

— Я рада, сестричко, що ти прийшла.

Аліна, зі сп’янілим акцентом, відповіла:

— Я теж, сестричка…

Аня ніжно взяла її за руку й прошепотіла:

— Ходімо, помиєш руки й вмиєшся.

Аліна похитнулася, але погодилася, і вони разом рушили до ванної.

Аліна, трохи протверезівши, побачила, як важко було Ані. Вона згадала, що принесла подарунок — шампунь, гель і маленький набір для майбутнього малюка.

Аня прийняла пакунок із вдячністю, поки Аліна вмивалася. Вона стояла поруч, тримаючи руки на животі, й тихо запитала:

— Знову посварилася з чоловіком?

Аліна глянула на себе в дзеркало, очі її були червоні від сліз і втоми.

— Знову він накричав… за те, що я витратила багато грошей, — прошепотіла вона, ледве стримуючи голос.

Аня підійшла ближче й обняла сестру. Її руки, що тримали живіт, тепер ніжно обіймали Аліну, ніби вони обидві ділилися одним болем.

— Ми з тобою сестри, — сказала Аня тихо. — І я теж переживаю за своє щастя. Але ми витримаємо.

Аліна схилила голову на плече Ані, і в цю мить вони відчули: попри всі сварки й труднощі, їхня сестринська любов була сильнішою за будь-які образи.

Раптом у кімнату зайшла Наталя, мати Ані, й сказала з усмішкою: — Анечко, відкрий двері, твої подруги прийшли з подарунками!

Аня, з великим животом, з труднощами піднялася й повільно підійшла до дверей. Вона відчинила їх — і перед нею постала яскрава картина дружби та радості.

На порозі стояли її подруги, сяючи від щастя: Віка тримала подарунки й виглядала так, ніби принесла цілий світ тепла. Фудзіна розмахувала яскравими кульками, які весело підстрибували в її руках. Крістіна тримала серпантин, який розсипався кольоровими хвилями.

— З днем народження! — вигукнули вони хором, і кімната наповнилася сміхом та світлом.

Аня відчула, як серце її зігрілося. Вона обійняла подруг, і сльози радості блиснули в її очах. Після довгої розлуки вони знову були разом, і це було найкращим подарунком.

Їй стало так затишно й радісно, ніби всі труднощі відступили хоча б на мить.

Нарешті Аня запросила всіх за стіл. Вона сіла поруч із матір’ю, а Остап, хоч і намагався виглядати спокійним, був невдоволений. Він ще раніше попередив Віку «не втручатися», сподіваючись, що вона просто проведе час і не стане заглиблюватися в їхні справи. Та присутність Наталії, матері Ані, змушувала його тримати маску — адже вона не була проти дружби доньки з подругами.

Свято розгорнулося: усі підняли келихи вина, бажаючи Ані та її майбутньому малюкові щастя й здоров’я. Лунали голоси, сміх, розповіді.

Подруги ділилися новинами: Віка розповіла, що вже вийшла заміж за коханого чоловіка й знову повірила в кохання. Фудзіна з усмішкою згадала, як випадково познайомилася з японцем у барі й тепер живе з ним. Крістіна показала своє кільце — вона теж знайшла кохання й вийшла заміж.

Аня слухала їх із теплом у серці, раділа за кожну й навіть привітала Віку та Христину з їхнім новим життям. Вона усміхалася, хоч у глибині душі відчувала, що її власна доля ще сповнена тернів.

Подруги, однак, уважно спостерігали за Остапом. Вони вже знали його таємницю й вирішили, що згодом відкриють її.

Раптом у двері постукали. Остап нахмурився й запитав: