Глава 12. Нове життя

Глава 12. Нова життя

Аліна, в модному пальто й дорогих туфлях, переступила поріг скромної квартири, де тепер жила її сестра. Контраст був разючим: прості меблі, старі килими на стінах, запах смаженої їжі. Тут Аня мешкала з Остапом, ставши його дружиною, хоча за натягнутою усмішкою ховалося справжнє страждання.

Фудзіна сиділа поруч, уважно спостерігаючи за реакцією Ані. Віка попросила її дізнатися правду: чи щаслива Аня, чи це лише маска.

— От ми з Остапом і живемо… — сказала Аня, притискаючи долоню до живота й намагаючись усміхнутися.

Аліна озирнулася довкола й не стримала гримаси. Її очі наповнилися жахом від убогості. Вона раптом чхнула.

— Будь здорова, — сухо промовила Фудзіна, склавши руки на грудях. Аліна знову чхнула ті Фудзіна знову говорить

— Рости більша

Аліна засміялася крізь сльози:

— Це все через той килим на стіні…

Фудзіна підійшла й торкнулася килима:

— Дівчинко, я знаю, що таке тримати в домі не можна.

Аня опустила очі:

— Я казала Остапу, але йому це подобається…

Аліна, намагаючись приховати своє невдоволення, усміхнулася й промовила:

— З милим рай і в шалаші… головне — магнітики разом збирати.

Фудзіна з презирством кинула:

— Чия корова тут мукала… Чого ж ти тоді з Ігорем у шалаш не пішла?

Аліна скривила губи й відвела погляд, вирішивши промовчати. Фудзіна зрозуміла по її виразі обличчя, що сестра меркантильна, й додала з іронією:

— Скоріше ти кинулася б на шию старому чоловікові після Степана. «Люблю тебе, Жора…»

Аліна знову мовчала. Аня заступилася за сестру:

— Досить, Фудзіно. Аліна, розкажи краще, як ви відпочивали на Мальдівах.

Аліна охоче дістала телефон і показала фото: вона в білому купальнику на фоні бірюзового океану; її чоловік у солом’яному капелюсі, тримає кокос; вечірній захід сонця, де вони сидять удвох на пляжі.

Раптом двері грюкнули. Аня злякано прошепотіла:

— Дівчатка… це Остап прийшов.

Він увійшов похмурий, відкрив кришку сковорідки й грубо кинув:

— Знову смажене? Я ж просив варити!

Хлопнув кришкою й пішов у кімнату.

Аліна застигла в шоці, а Фудзіна зрозуміла: Аня живе під примусом. Вона стиснула кулаки й прошепотіла:

— Може, мені прихлопнути цього психованого?

Аня сумно всміхнулася:

— Все нормально… у нього просто поганий настрій.

Аліна не надала значення, відступила й узяла телефон. Їй подзвонив чоловік, і вона відійшла, щоб відповісти. Він запропонував:

— Дівчинко, ходімо в шопінг, розвієшся.

Аліна погодилася, а Аня теж вирішила піти з ними.

Фудзіна тим часом написала Вікі: «Все ж таки є що з’ясувати. Аня щось приховує. І Остап теж.»

Віка прочитала повідомлення й тихо пообіцяла собі: «Я допоможу Ані, якщо вона в біді. Правда має відкритися.»

Тим часом Назір, який досі не міг оговтатися після записки Ані, зустрівся з Вікою. Вона прямо сказала:

— Вона не пішла від тебе добровільно. Остап її змусив.

Назір стиснув кулаки:

— Якщо це правда, я не залишу її в біді.

Тепер у боротьбу вступають троє: Віка, Крістіна й Назір. Вони вирішують розслідувати минуле Остапа, знайти його слабкі місця й довести, що він маніпулює Анею.

Аня ж тим часом живе в страху, приховуючи сльози й намагаючись здаватися щасливою дружиною. Але всередині вона молиться, щоб хтось зрозумів її й врятував від пастки.

Аліна, радісна й усміхнена, разом із Фудзіною та Анею пройшлися магазинами. Потім вона запросила їх до свого салону, де майстрині могли навести красу, зробити манікюр і подарувати трохи жіночої радості.

— Ну що, дівчатка, давайте ми вас перетворимо на красунь! — сказала Аліна з усмішкою.

Аня вже хотіла розслабитися, коли раптом задзвонив телефон. Старий, потертий апарат лежав у кишені її куртки — нових речей Остап їй не купував, бо був скупим.

— Алло… — тихо відповіла вона.

Грубий голос Остапа пролунав, наче грім:

— Ти де, Анютка?!

— Я… у салоні, — прошепотіла Аня.

— Немедленно їдь додому! Приготуй мені вечерю, я хочу їсти! — закричав він.

Аня з гіркотою відповіла:

— Добре… добре, я поїду. Чекай.

Вона поклала слухавку, стискаючи живіт і шепочучи дитині:

— Все добре… все добре…

Фудзіна бачила все й не витримала:

— Аню, він знову тебе контролює? Цей твій квасолевий навіть із дому не пускає!

Аня опустила очі й тихо сказала:

— Просто… багато справ.

Вона швидко сховала телефон у кишеню й звернулася до сестри:

— Мені треба терміново до Остапа. Важлива справа.

Аліна, не підозрюючи нічого, усміхнулася:

— Добре, тоді наступного разу приходь.

Фудзіна ж запропонувала:

— Давай я проведу тебе додому.

Аня похитала головою:

— Ні… якщо він побачить тебе, може зробити щось гірше.

Аня йшла по вузькій засніженій стежці зовсім одна. Вона втратила все через власні помилки й тепер була змушена жити під загрозами Остапа. Він тримав її при собі, відбирав навіть подарунки Назіра й продавав їх заради грошей. Скупий і жорстокий, він не дав їй навіть грошей на проїзд.

Аня мерзла в зимовому холоді, гріла руки подихом, стискала живіт і тихо шепотіла дитині слова втіхи:

— Все добре… ми впораємося…

Раптом на дорозі зупинилася дорога машина. Вікно опустилося, і вона побачила знайоме обличчя. Це був Степан. Він усміхнувся, але його очі відразу наповнилися тривогою, коли він побачив її виснажену й замерзлу.

— Аню, сідай, я відвезу тебе, — сказав він.

Вона розгублено відвернулася:

— Я сама дійду…

Але Степан наполягав, дивлячись на її стан:

— Сідай, не сперечайся.

Аня опустила голову, ледь усміхнулася й сіла в машину.

Степан вів машину й дивився на неї з ніжністю.

— Як твоя сімейна життя з Остапом? Чому він тебе не возить? Ти ж носиш дитину… раптом упадеш.