Глава 7. Спроба здобувати кохання

Глава 7. Спроба здобувати кохання

Христина, побачивши заплакану Аню, зайшла до дому. Віка підійшла до сестри й тихо сказала:

— Сестричко, завари чай.

Кристина з розумінням глянула на неї й запитала:

— Що з Анею? Її хтось образив? Остап?

Віка лише мовчки й уважно подивилася на сестру. Христина зрозуміла, що всі питання — потім, і відповіла:

— Гаразд, заварю…

Тим часом Аня розкладала речі в порожній гостьовій кімнаті. Особняк Віки, подарований її могутнім батьком, мав безліч кімнат для гостей, і тепер одна з них стала прихистком для Ані.

До кімнати зайшла Віка й ніжно сказала:

— Анечко, ходімо з нами повечеряти.

Аня саме закінчила розкладати речі, переодяглася й відповіла тихо:

— Добре, спущусь.

Пізніше вони сиділи за столом. Аня пила чай із кукурудзяними млинцями, Христина уважно дивилася на неї, чекаючи пояснень. Віка вирішила почати розмову:

— Ну, подруго, розповідай. Ми повинні знати, навіть якщо ти зробила щось погане.

Аня ледве ковтнула чай і тихим голосом сказала:

— Я зробила найжахливіше у своєму житті…

Христина нетерпляче нахилилася вперед:

— Ну що? Говори!

Аня зібралася з силами й прошепотіла:

— Я… переспала з нареченим моєї сестри.

Віка застигла з відкритим ротом, не вірячи власним вухам. Кристина ледь проковтнула шматочок млинця, намагаючись осмислити почуте.

— Як? Ти зі Степаном? — запитала Віка.

Аня кивнула й додала:

— Мені страшенно соромно. Тому я й пішла з дому, щоб сестра й мама не дізналися. Інакше я втратлю свою сім’ю…

Віка вирішила не засуджувати подругу. Вона подумала: Степан теж мав би думати головою, перш ніж зраджувати наречену. Він повинен відповісти за свій вчинок. Віка взяла Аню за руку й сказала лагідно:

— Все налагодиться, подруго. Вже є те, що є… Але я думаю, ти повинна сказати сестрі.

Аня з жахом розкрила рот:

— Навіщо? Я зруйную їй життя!

Христина додала, сьорбнувши чай:

— Рано чи пізно вона дізнається. Якщо тільки Степан не розповість…

Віка з презирством зітхнула:

— Сумніваюся, що він зізнається. Він просто кабель… зіпсує життя двом сестрам. Так, Аня теж жахливо вчинила, але хоча б зізнатися треба, щоб не було гірших наслідків.

Аня почала благати:

— Прошу вас, не кажіть їй. Хай це залишиться між нами. Я хочу, щоб він був із нею, як би не було…

Христина з обуренням вигукнула:

— Ти знущаєшся? Він спав із тобою, а тепер із нею! Ти розумієш, що говориш? Аню, я від тебе в шоці!

Віка тихо зупинила сестру:

— Досить, сестро. Вже зроблено те, що зроблено. Просто подумай, Аню, як буде краще для тебе й для твоєї сестри.

Аня прошепотіла:

— Тільки не кажіть моїй сестрі Аліні…

Віка глянула на Христину, яка вже стояла з чашкою, невдоволена й роздратована. Потім сказала:

— Добре. Живи у нас стільки, скільки потрібно. Коли наберешся сміливості — сама скажеш їй. Інакше ти зруйнуєш своє життя, Аню.

Аня з полегшенням відповіла:

— Дякую вам…

Тим часом Аліна робила зарядку під музику, усміхаючись і відчуваючи себе щасливою нареченою. Раптом задзвонив телефон. Вона зняла навушники, взяла слухавку й побачила ім’я: Ігор… її колишній наречений.

Серце Аліні пручалося — не хотілося брати трубку, але останнім часом вона почала помічати дивну поведінку Степана. Тому вирішила: треба вислухати Ігоря. Вона відповіла сухим голосом:

— Алло…

Пізніше Аліна причепурилася: накрутила свої світлі локони плойкою, накинула лавандову шубу й взула високі підбори. Виглядала як справжня зірка, багата й впевнена в собі. Вона погодилася зустрітися з Ігорем, аби зрозуміти, чого він хоче.

Ігор чекав її у парку. На ньому була кофта з капюшоном і рвані джинси — стиль простакуватий, майже гопницький.

Аліна підійшла й сухо, але з прихованим інтересом запитала:

— Я прийшла, Ігорю. Що ти хочеш від мене?

Ігор розмахнув руками, заговорив гаряче:

— Аліно, давай почнемо з початку. Я тебе люблю. Я дам тобі все, що ти захочеш. Тільки відмени весілля…

У цей момент неподалік проїжджала машина. За кермом був Степан у діловому костюмі — він поспішав на важливу зустріч. Але крізь вікно він побачив знайоме обличчя: його наречена Аліна зустрічається з колишнім.

Степан навіть не здивувався. У його голові промайнула думка: «Отже, вона вирішила повернутися до Ігоря…» І саме тоді він ухвалив рішення: раз уже з Анею все закрутилося, він повідомить Аліні, що не одружиться з нею, і запропонує Ані втекти разом, подалі від усіх.

Степан навіть відмінив ділову зустріч, аби реалізувати свій план.

А що ж насправді відповіла Аліна Ігорю — поки залишається таємницею…

Степан зайшов до дому, де жила Аня, але її не було. Він якось проник усередину й побачив записку: «Я поїхала до подруг на деякий час». Причини не були вказані.

Степан одразу подумав: усе через сором. Аня втекла, щоб мати й сестра не дізналися про те, що сталося між ними тієї ночі.

Він вийшов із дому, сів у машину й поїхав до особняка Віки. Почав стукати у двері й кричати:

— Аня! Нам треба поговорити!

Двері відчинила Віка з презирливим виразом обличчя:

— Степане, тобі тут нічого робити. Я все знаю. Іди геть, поки я не викликала поліцію.

Степан у паніці заговорив:

— Прошу, я мушу поговорити з Анею. Так, я жахливо вчинив із Аліною… але вона ще гірша.

Віка насупилася й холодно запитала:

— У якому сенсі «гірша»?

Степан спокійно відповів:

— Я бачив її з Ігорем. Вона тепер із ним…

Віка стояла приголомшена. Їй важко було повірити, що Аліна могла так просто відмовитися від весілля заради Ігоря.

Аня, яка стояла далі й усе чула, завмерла.

Степан продовжив:

— Я відміняю весілля. Ми з Анею поїдемо разом. Якщо її немає — передай їй. Я чекатиму на її дзвінок.