Глава 5. Весільні салони та таємні погляди

Глава 5. Весільні салони та таємні погляди

Наступного дня Аліна разом із сестрою Анею та її подругою Вікою вирушили у похід по весільних салонах. Напередодні Наталія пропонувала дочці взяти сукню у знайомої, де вона вже п’ять років лежала без діла. Але Аліна лише фиркнула:

— Я не буду ні в кого позичати. Степан купить усе, що я забажаю.

Наталія тільки махнула рукою:

— Робіть, що хочете, витрачайте гроші на дурниці.

Щаслива Аліна приміряла ту сукню, про яку мріяла: пишну, блискучу, з довгою фатою. Аня й Віка кивнули й сказали в один голос:

— Справжня принцеса, красуня!

Аліна сяяла від радості:

— Тоді беру її! І ще туфлі, і кілька весільних аксесуарів.

Після виходу із салону дівчата вирішили взяти морозиво з горіхами. Аліна несла футляр із сукнею й їла морозиво разом з Анею та Вікою, радіючи новому дню. Навіть Віка не стала ображатися на Аню, думаючи: хай буде як буде, усе на волі Божій.

Та раптом на їхньому шляху з’явився Степан. Аня завмерла, мало не подавившись морозивом, аби тільки не піддатися почуттям до нього. Щаслива Аліна підбігла до нареченого й показала сукню. Степан холодно кивнув:

— Дуже гарно.

За його виразом обличчя було видно: він уже не горів бажанням одружуватися з Аліною. Навіть Віка й Аня це помітили.

Аліна відійшла, щоб роздивитися оголошення про оренду. У цей момент у Віки задзвонив телефон.

— Пробач, Анечко, мені телефонує сестра з Катару, я відійду… — сказала вона й відійшла, розмовляючи.

У Степана з’явилася можливість підійти до Ані й усе вирішити.

— Аню… слухай… — почав він.

Але Аня перебила:

— Ні, Степане, це все неправильно. Ти повинен бути з моєю сестрою. Не завдавай їй болю. Забудь про те, що ми вчора поцілувалися. І жодного слова Аліні.

Степан хотів щось сказати, але в цей момент Аліна підбігла й радісно вигукнула:

— Степане, я придумала, чим займатимусь після весілля! Я відкрию салон краси й робитиму дівчат красивими!

Степан лише трохи кивнув, а Аня стояла поруч, сподіваючись, що він зрозумів її слова.

Віка повернулася й сказала:

— Вибачте, це моя сестра Христина телефонувала. Вона прилетіла до мене.

Аліна здивовано ахнула:

— Та ну! У тебе сестричка теж буде тут? Як ви схожі!

— Так, це правда, — усміхнулася Віка.

Аня запропонувала:

— Хочеш, я піду з тобою, Віко? Давно не бачилася з твоєю Христиною.

— Ні, йди зі своєю сестрою, проведи час. А Степан, мабуть, піде займатися своїми справами, так? — відповіла Віка.

Степан глянув на Аню сумним поглядом, розуміючи, що вона не дала йому договорити.

— Так… я піду. Розважайтеся, дівчата… — сказав він і пішов.

Аліна разом з Анею вирушили додому, щоб показати матері весільну сукню. А Віка, вся у хвилюванні, поїхала на таксі зустрічати свою сестру Христину в аеропорту.

Віка якраз встигла приїхати до аеропорту, коли побачила Христину. Та стояла, схрестивши руки, у своєму піджаку й зелених штанах, волосся було зібране. Христина була старша за Віку на три роки, але вони були близькі, мов дві краплі води. У її обличчі читався смуток, і Віка одразу це відчула.

Вона підійшла, міцно обняла сестру, простягнула руку до її холодних пальців і сказала: — Привіт, сестричко! Ти приїхала так несподівано й нічого не сказала.

Христина тихим голосом відповіла: — Так… вирішила зробити сюрприз, сестро.

— Щось сталося, Христино? — запитала Віка.

Христина глянула їй у вічі й промовила:

— Так… проблеми з моїм хлопцем Тураном. Він уникає мене. Я думала, що між нами щось серйозне… а він або щось приховує, або просто має труднощі. Не знаю… Я приїхала, щоб відволіктися, адже ти тут. І ще чула, що у твоєї подруги-сестри весілля. Хочу побувати.

Віка вирішила не відходити від теми:

— Чому ти думаєш, що Туран тебе уникає? Він же обіцяв зробити тобі пропозицію.

— Я не знаю… не знаю, що думати. Це мене виснажує, — сказала Христина, готова розплакатися.

Віка міцно обняла її й промовила:

— Давай забудемо про це. Ти права, ми побуваємо на чудовому весіллі Аліни, нашої Барбі.

Христина засміялася й навіть трохи забула про свої проблеми.

— Ой, ідея! Хочеш, підемо в гості до Аліни й Ані? Вони якраз купили весільну сукню. Може, ти оціниш її, якщо, звісно, хочеш? — запропонувала Віка.

— Звичайно, сестричко, ти ще питаєш! — радісно відповіла Христина.

— Тоді поїхали, — сказала Віка.

Христина сіла поруч із нею в таксі й ще раз обняла:

— Дякую, сестричко, що підтримуєш мене. Ти в мене чудова.

Віка усміхнулася й відповіла:

— І ти також. Ти заслуговуєш на найкраще.

🌸Сцена у домі

У цей час Наталія запропонувала Аліні зі Степаном влаштувати весільний бенкет у дворі, як це було колись у її молодості. Але Аліна, стискаючи руку Степана, лише фиркнула:

— Ні, це вже кам’яний вік. У нас буде шикарний ресторан, правда, Степане?

Степан намагався приховати свою смуток і відповів:

— Так, звичайно…

Аня почула ці слова, терпіла й думала: Час лікує. Я не повинна піддаватися почуттям до Степана.

Раптом Наталія почула дзвінок у двері й сказала:

— Аню, відкрий.

Аня відкинула свої сумні думки, підійшла до дверей і побачила Христину, яка одразу кинулася в обійми: — Привіт, Аню!

Аня теж була рада її бачити:

— Привіт, Христино! Як долетіла?

— Чудово. Можна до вас? — усміхнулася Христина.

Віка додала:

— Так, Христині цікаво подивитися на сукню.

— Звісно, проходьте, — відповіла Аня.

У цей час Аліна зі Степаном сиділи поруч, тримаючись за руки. Христина весело сказала:

— О, наречений і наречена! Якраз познайомлюся…

Вона разом із Вікою зайшла в кімнату в радісному настрої й привіталася: