Глава 4. Тягар забороненого почуття

Глава 4. Тягар забороненого почуття

Наступного ранку Аліна й Аня разом наряджалися й фарбувалися. Це був їхній особливий день — вони вирішили провести його так, як колись у дитинстві, коли ще були безтурботними дівчатками.

Аліна, вся в передчутті весілля, отримала дзвінок від подруги, яка займалася замовленнями прикрас. — Сестричко, через п’ятнадцять хвилин я вже буду! Подруга нарешті замовила мені кольє з діамантами! — вигукнула вона, швидко взуваючи каблуки.

— А як же Степан? Він же має приїхати з хвилини на хвилину, — запитала Аня.

— Зустріньте його з мамою, а я побіжу. Цем-цем, сестро! — весело відповіла Аліна й поспішила до дверей.

За кілька хвилин на порозі з’явився Степан. Він був у гарному настрої, і Наталія, мати дівчат, зустріла його радісно:

— Заходь, зятю! Чаю хочеш чи щось перекусити?

— Ні, дякую, я не голодний, — відповів він із теплою усмішкою.

Та раптом його погляд зупинився на Ані. Вона теж усміхнулася, і між ними виникло невидиме тяжіння, мов закон фізики, який неможливо порушити. Наталія помітила цю дивну мить і насторожилася.

— Ой, чайник закипів! Анечко, дістань мені нову скатертину з верхньої полиці, треба постелити, — сказала мати, намагаючись відволікти доньку.

Аня потягнулася до шафи, але скатертина мало не вислизнула з її рук. Степан швидко підхопив її, обійнявши Аню за талію. Їхні очі зустрілися знову, і світ навколо зник.

— Аня… — прошепотів він ніжно.

— Що? — тихо відповіла вона.

— Мені здається, між нами щось є… Я вже перестаю думати про весілля. У тобі я бачу щось справжнє.

Аня відчула, як серце стискається.

— Але як же моя сестра? Вона не переживе, якщо ти розіб’єш їй серце.

Степан мовчав, дивлячись їй у очі, де світилася надія.

— Думаю, треба покласти цьому край. Вона повинна зрозуміти, що значить любити, — відповів він.

Їхні обличчя наблизилися, губи майже торкнулися одне одного…

Та раптом у кімнату влетіла Віка з радісною новиною:

— Подруга, Анечка, я хотіла тобі…

Вона застигла, побачивши, як Аня цілує Степана. Її очі розширилися від шоку.

— Боже, Аня… що ти робиш?! — вигукнула вона.

Аня й Степан завмерли, коли побачили яскравий, гнівний погляд Віки. В одну мить вони зрозуміли: тепер їхня таємниця більше не прихована.

Віка схрестила руки на грудях і твердо сказала:

— Аня, Степан… що ви робите? А як же Аліна?

Аня розгублено, з напіввідкритим ротом, прошепотіла:

— Ем… подруго, це не те, що ти подумала…

— Я все бачу, — перебила її Віка. — Аня, не роби боляче своїй сестрі.

Вона рішуче пройшла повз них, але Степан спробував її зупинити:

— Віка, постривай…

Аня поклала руку йому на плече й тихо сказала: —

Я поговорю з нею.

Степан залишився стояти, занурений у тривожні думки: тепер Віка знає правду й може розповісти все Аліні. А він сам ще не вирішив, як діяти далі.

Віка зайшла до кімнати, а за нею — Аня.

— Прошу, це не те, що ти думаєш… Я не збиралася відвести у сестри нареченого, — почала Аня, але її голос тремтів.

Віка дивилася прямо в очі подрузі й бачила: Аня стала одержима Степаном, навіть всупереч власним переконанням.

— Ти повинна припинити це. Інакше Аліна постраждає. Вона ж виходить заміж. Не руйнуй собі життя.

Аня застигла, відчуваючи, що кожне слово Віки — правда. Навіть якщо Степан визнає все Аліні, сестра ніколи не пробачить їй зради. Аліна вже пережила біль і розчарування, і другий удар може зламати її остаточно.

З розчаруванням у голосі Аня відповіла:

— Гаразд… ти права. Я повинна заради сестри не робити їй боляче.

Віка підійшла ближче й сказала тихо, але твердо:

— Дай йому зрозуміти, що він одружується з Аліною. Якщо він справді не любить її — нехай сам зізнається. Але ти не повинна брати на себе цей гріх.

Аня опустила очі й відчула, як у серці борються два світи: любов, що палала в ній, і обов’язок перед сестрою.

Радісна Аліна увійшла до кімнати, дістаючи з сумки коробочку з коштовним кольє. Вона сяяла від щастя й одразу почала приміряти прикрасу перед Вікою та Анею, не помічаючи їхніх похмурих облич.

Віка дивилася на подругу й думала: Так, вона іноді поводиться як Барбі, наївна й легковажна… але вона не заслуговує на те, щоб за її спиною відбувалася зрада. Якщо Степан справді не любить її, він повинен сам зізнатися. Інакше навіщо все це весілля?

Аня теж стояла замислена. Може, Віка права… Адже Аліна — моя сестра. Я не хочу, щоб Степан зруйнував її життя. Нехай він буде з нею, навіть якщо моє серце болить. Я не маю права відбирати її щастя.

Аліна тим часом, сяюча й безтурботна, розгорнула весільну сукню. Вона була пишною, прикрашеною камінням, із довгими рукавами та великою фатою — справжня сукня принцеси.

— Дивіться, яка краса! — вигукнула вона, обертаючись перед дзеркалом.

Віка уважно придивилася й щиро підтримала:

— Це буде прекрасно на тобі, Аліно. Ти виглядатимеш неймовірно.

— А який макіяж мені зробити на весілля? — запитала Аліна, вся в очікуванні поради.

Аня тихо відповіла:

— Ніжні тони. Легкий відтінок, щоб підкреслити твою природну красу.

Аліна засміялася й, обійнявши подруг, радісно сказала:

— Дівчата, ходімо разом по весільних салонах! Я хочу, щоб ми вибрали сукню й прикраси разом. Це буде наш день!

Віка й Аня обмінялися коротким поглядом. Усередині кожна з них несла свою таємницю й тривогу, але для Аліни цей момент був лише святом.

Сумна Віка вийшла з дому й попрямувала до ресторану. Їй хотілося побути наодинці, розкласти думки по поличках і зрозуміти, як правильно вчинити. Ситуація була складною: її найкраща подруга Аня закохалася в нареченого сестри, а Степан, замість того щоб берегти Аліну, дозволив собі грати з її почуттями. Для Віки це було огидно.