Глава 3. Дівич-вечір під знаком спокуси

Глава 3. Дівич-вечір під знаком спокуси

Наступної суботи настав довгоочікуваний дівич-вечір Аліни — останній день її холостяцького життя. Вона запросила своїх подруг, щоб від душі повеселитися в клубі, а потім піти на концерт улюбленої співачки — Шакіри. Саме її пісня «Try Everything» мала стати символом прощання з безтурботною юністю.

Аня зустріла Віку біля її особняка. Вона вже твердо вирішила: сестра буде щаслива зі Степаном, і хоч як би її тягнуло до нього, вона поставить крапку на своїх почуттях. Віка ж лише підозрювала, що подруга закохалася в нареченого сестри, і вирішила уважно спостерігати за вечором, адже Степан міг з’явитися і в клубі, і на концерті.

Невдовзі вони зустріли Фудзіну, яка виходила з дому в зеленому піджаку й жартома сказала:

— Ну що, дівчата, проведемо нашу Барбі в кінець її холостяцького життя?

— Ми готові, Аліна нас чекає, — відповіла Аня.

За кілька хвилин таксі привезло їх до клубу. На вході вже стояла Аліна — вся в рожевій сукні на високих підборах, із випрямленим світлим волоссям. Вона обіймала подруг, мов дитина, яка радіє кожній миті.

— Барбі, я ж після пацієнтів, — пожартувала Фудзіна, трохи відштовхуючи її. Дівчата засміялися й увійшли всередину, де гучна музика вже заповнювала простір.

Та раптом Аліна показала рукою в натовп:

— Дівчата, ось він… Ігор. Я повинна поговорити з ним.

Подруги здивувалися: адже весілля зі Степаном уже зовсім близько.

— А як же Степан? — перепитала Аня крізь шум музики.

— Навіщо тобі Ігор? — додала Віка.

Аліна стиснула губи й відповіла:

— Я потанцюю з ним. Вислухаю його. І поставлю остаточну крапку.

Ігор уже махав їй рукою. Аліна, припудривши носик, сказала:

— Побажайте мені удачі.

— Вона тобі точно знадобиться, — зітхнула Фудзіна.

— А якщо Степан побачить? — додала Віка.

Аня занепокоїлася:

— Тоді треба щось робити…

І саме в цей момент небезпека підтвердилася. 

У клуб увійшов Степан. Гучна музика, світло прожекторів і сміх навколо ніби розчинилися в одну мить. Його постать вирізнялася серед натовпу — високий, упевнений, у білій сорочці, яка контрастувала з темним залом.

Його погляд одразу знайшов Аню. Вона застигла, відчуваючи, як серце стискається, ніби хтось невидимий схопив його у кулак. Її пальці тремтіли, келих у руці ледь не вислизнув. Усе навколо стало розмитим — лишилися тільки його очі, спрямовані прямо на неї.

Аня намагалася відвести погляд, але не могла. Її душа розривалася між двома істинами: він — наречений її сестри, і він — чоловік, який пробуджує в ній почуття, яких вона не знала раніше.

Степан теж не приховував хвилювання. Його кроки сповільнилися, він ніби забув, навіщо прийшов. У його очах було здивування, змішане з тихим захопленням. Він не міг пояснити собі, чому саме Аня притягує його так сильно.

Подруги помітили цю небезпечну мить. Віка легенько штовхнула Аню ліктем, намагаючись повернути її до реальності. Фудзіна склала руки на грудях і тихо прошепотіла:

— Це вже занадто…

Аня відчула, що повинна діяти. Вона зробила крок назад, намагаючись сховатися у натовпі, але Степан уже йшов до них. Його погляд не відривався від неї, і кожен його рух здавався невідворотним.

Музика гучно била ритм, люди танцювали, сміялися, але між ними народжувалася тиша — тиша, наповнена небезпекою і пристрастю.

Аня відчула: якщо вона зараз не втече, то може втратити контроль над собою.

— Біжи до сестри, — швидко сказала Віка, помітивши її розгубленість. — Ми зі Фудзіною затримаємо його.

Аня кивнула й поспішила до Аліни, яка вже танцювала з Ігорем. Вона пояснила сестрі ситуацію.

— Потанцюй із ним поки, — несподівано сказала Аліна.

Серце Ані защеміло: це був шанс побути зі Степаном хоча б мить. Вона несміливо простягнула руку й торкнулася його долоні. Її пальці тремтіли, але він не відсторонився — навпаки, міцно й тепло стиснув її руку, ніби це було природно.

У ту мить музика клубу зникла для Ані. Вона чула лише стукіт власного серця, який віддавався у скронях. Її очі зустрілися з його поглядом — глибоким, уважним, майже болісним. У цих очах було щось більше, ніж проста ввічливість чи дружня прихильність.

Степан дивився на неї так, ніби намагався зрозуміти самого себе. Його внутрішній голос кричав: це неправильно, вона сестра моєї нареченої, але серце не слухалося. Він відчував дивне тяжіння, яке неможливо було пояснити.

Аня відчувала, як її душа розривається навпіл. Вона знала: кожна секунда поруч із ним — це зрада Аліни. Але водночас ця мить була найщирішою у її житті. Вона хотіла втекти, але ноги не слухалися.

Їхні руки залишалися з’єднаними, і навіть у натовпі, серед гучної музики й сміху, вони здавалися самотніми — двома людьми, які випадково знайшли одне одного там, де не мали права.

Віка й Фудзіна стояли осторонь, спостерігаючи за всім із тривогою.

— Думаю, цей дівич-вечір буде дуже «веселим», — з іронією промовила Фудзіна, танцюючи під музику. 

Віка й Фудзіна, спостерігаючи з боку, перезирнулися. Віка тихо прошепотіла:

— Це небезпечно… вона вже не може приховати своїх почуттів.

Фудзіна склала руки на грудях і додала:

— А він теж не відпускає її. Це не просто випадковість.

Аня відчула, що якщо не відпустить його зараз, то може втратити контроль над собою назавжди. Вона глибоко вдихнула, намагаючись зібрати сили, але Степан нахилився ближче, і їхні обличчя опинилися так близько, що світ навколо знову зник.

Поки Віка танцювала, каблук несподівано зачепився за підлогу, і вона ледь не впала. Та в ту ж мить опинилася в міцних обіймах незнайомця. Він був високим, у темному костюмі з елегантним піджаком, його голос звучав бархатно й ніжно, але водночас мужньо:

— У вас все гаразд, леді?

Віка зупинилася, зустрівши його погляд. Її серце завмерло, а час ніби сповільнився. Він повторив ще раз, м’яко й уважно: