Пролог

Пролог

Осінь у Києві завжди була особливою. Вона приходила не лише з дощем і холодним вітром, а й із відчуттям змін, які неможливо зупинити. Листя каштанів і лип кружляло у повітрі, ніби саме місто готувалося до нової історії, що мала розпочатися.

Аня сиділа біля вікна й дивилася на мокрі вулиці. Її життя здавалося спокійним: робота, дім, звичні обов’язки. Але всередині вона відчувала порожнечу, яку не могла пояснити навіть собі. Вона була старшою сестрою, тією, хто завжди мав бути сильним, стриманим, відповідальним. Її очі бачили більше, ніж вона дозволяла комусь знати, а серце зберігало таємниці, які не можна було озвучити.

Аліна, навпаки, була мов світло. Молодша, наївна, легковажна, вона жила мріями й вірила, що щастя прийде легко й швидко. Її усмішка завжди розвіювала смуток, її голос звучав так, ніби в ньому не було жодного сумніву. Для матері вона була «маленькою принцесою», для друзів — «лялькою Барбі», але для Ані — найріднішою людиною, яку треба берегти.

Їхня мати, Наталія, пишалася доньками. Вона бачила в них своє продовження, свою силу й сенс життя. Для неї не було більшої радості, ніж думати про весілля Аліни, про майбутнє, яке здавалося таким світлим.

Аня й Аліна завжди були поруч. Вони сміялися разом, ділилися секретами, підтримували одна одну у найважчі моменти. Їхня близькість була мов дві краплі води, що віддзеркалюють одна одну. Але навіть найміцніші зв’язки можуть опинитися перед випробуванням.

Бо кохання не питає дозволу. Бо доля не завжди милосердна.

І саме цієї осені їхні життя зміняться назавжди. Подруги зберуться разом, щоб згадати минуле й розділити теперішнє. У їхньому колі з’явиться чоловік, який стане випробуванням для сердець. Він увійде в їхню історію як наречений однієї сестри… і як спокуса для іншої.

Ще ніхто не знає, що ця осінь стане початком історії про заборонене кохання, про вибір між честю та почуттями, про сестринську вірність і небезпечну пристрасть.