Розділ 44. Моя друга сутність

Ранок наступного дня почався для мене ближче до обіду. Я гарно виспалася, мене ніхто не турбував. І лише коли я прийняла душ, змінила одяг на зручні джинси та футболку, й натиснула кнопку виклику служниці, в мої двері тихо постукали.

– Ярославо, доброго ранку, – усміхнулася чорнява жіночка середніх років. Бажаєте поснідати тут чи провести вас у бенкетну залу?

– Проведіть до зали, будь ласка.

– Ходімо, – кивнула жінка.

– Скажіть, а Юліана в Палаці? – дорогою спитала я.

– Її Величність вже чекає на вас, – промовила жінка. – Вона просила повідомити, коли ви прокинетеся.

Невеличка бенкетна зала розташувалася поруч із терасою, що виходила в сад. І за одним зі столиків я помітила Юліану – дівчина малювала садові квіти.

– Доброго ранку! – привіталася з нею.

– Доброго ранку, Ярославо. – Як ти?

– Відпочила я чудово, але мені здається, що я десь помилилася, якесь внутрішнє відчуття…

– Люба, ти дарма так нервуєшся, – молода імператриця підхопилася зі свого місця, посунула мольберт та обійняла мене.

– Думаєш? – розгублено проговорила я.

– Впевнена. Бо я сама була такою, все відхиляла, бунтувала, а потім картала себе. Не хотіла прийняти нову реальність та нову себе. Дивлюся на тебе й наче впізнаю саму себе кілька років тому, – дівчина усміхалася.

– Та ні, справа не в цьому. Я відчуваю, що зараз потрібна Фаерії. А я втекла, злякалася того переслідування...

– Боятися за своє життя – природно. Ти тут в безпеці. Сідай, вип’ємо кави, а потім прогуляємося. Погода сьогодні прекрасна! Тобі потрібно перезавантажитися...

– Може, ти й права. У вас тут дуже гарно.

– Неоград й справді затишне місце без зайвої метушні…

– Дівчата, доброго ранку, – почулися збоку чоловічі голоси та на терасу вийшли Андріс та Фієр. – Маємо чудові новини.

– Які? – втупилася на професора я, а він посунув плетене крісло до нашого столика, зручно вмостившись в ньому. Андріс сів поруч з дружиною, взявши її за руку та подарував ніжний поцілунок у щоку.

– Саламандро, тебе готові взяти на навчання в місцеву Академію. Я вже домовився з ректором, професором Богданієм.

– Що? Чому? – не зрозуміла я такого кардинального рішення.

– Так буде краще для тебе. Тобі потрібно на деякий час заховатися.

– Ви знову вирішили за мене?  Що ви від мене приховуєте цього разу? Скажіть одразу, професоре! Прошу вас! – скрикнула я, а всередині все наче благало про допомогу, почуття провини наростало з кожною хвилиною.

– Ярославо, – Фієр зітхнув та провів рукою по волоссю…

– Ти обіцяв мені лише тимчасову поїздку, знайомство з драконами. Я не хочу кидати Академію у Фаерії. Я тільки-но відчула свою магію, а ще треба навчитися ящірку свою приборкувати… А ще ми готувалися до балу… Невже я все пропущу? – продовжила обурюватися я.

– Повертатися зараз в нашу імперію дорівнює потрапити в епіцентр зради,  а, можливо, й повстань. Ми отримуємо оперативну інформацію звідти...

– Що там вже сталося за неповні два дні? – напружилася я, а руки самі собою стиснулися в кулаки.

– Стало відомо, що Магда використовувала заборонену магію та проводила ритуали аби здобути перемогу у відборі наречених, – проговорив Фієр, стиснувши в руках склянку з водою.

– Ох, зміюка! І тепер її усунуть?

– Не все так легко. Магічне втручання треба довести, а вона добре замаскувала всі сліди, та, скоріш за все, має в Палаці спільників. Навряд вона саме все провернула.

– Я одразу зрозуміла, що вона – стерво. Так само як й весь відбір фальшивка. Шоу, яке не має нічого спільного із пошуком другої половинки для спадкоємця імператора.

– Не гарячкуй, Ярославо...

– Я ще навіть не починала, – перебила його. – Але я не розумію, чому мені не можна повертатися? Я думала побути тут трохи, але ж якщо переводитися в Академію, то значить затриматися надовго! Я не готова до цього!

– Твоє життя під загрозою. Невже ти це не розумієш? Ірріс усуватиме всі перешкоди, а ти перша, хто стоїть на його шляху до трону!

– Тоді тим більше я маю там бути! Я маю знищити цю сімейку так само, як вони вбили колись мій рід! Змусили всіх моїх рідних страждати та шукати собі притулку в інших світах!

Всередині мене все палало від гніву та обурення. Спочатку мене силою змусили прибути у Фаерію, щоб тепер сховати від неї? Ну, вже ні. Так не піде. Я мушу захистити її!

– Саламандро! – я відчула як мене трусять за плече. – Саламандро!

А я чула ті слова немов в тумані. Момент, і все тіло вигнуло дугою, в наступну мить я приземлилася на чотири лапки й з захватом дивилася на свій різнобарвний хвіст. То я стала ящіркою!

– Ярославо, ти мене чуєш? – Наді мною схилився Фієр та обережно торкнувся спинки.

– Чую, – буркнула я. Але не почула власного голосу та зі здивуванням втупилася на професора.