Розділ 41. Невідома епідемія. Тайпан.

Вранці мене розбудив наполегливий стук у двері. Я накинув халат та підійшов до дверей, відчиняючи їх та впускаючи ранішнього гостя, точніше гостю.

На порозі стояла перелякана Айше, молода служниця, що в перші дні відбору допомагала Ярославі.

– Ваша Високосте, там… Дівчата. У всіх сильна слабкість та ускладнене дихання. Здається, в палаці почалася епідемія...

– Що? Як це сталося?

– Я не знаю. Зараз дівчат оглядають цілителі, а Люція наказала покликати Вас.

– Дякую, Айше. Можеш повертатися до вежі. Я прийду за кілька хвилин.

Дівчина кивнула та поспішила на сходинки.

А я зітхнув. Тільки цього не вистачало. І чому це сталося саме тоді, коли я вирішив зупинити ці перегони. У грудях тиснуло від поганого передчуття, але я намагався гнати від себе такі думки.

Швидко привів себе до ладу та вискочив на пересувні містки. Моя вежа стояла на значній відстані від Дівочої, тож, щоб її дістатися мені довелося здолати цілих три мости над каналами.

– Доброго ранку, Ваша Високосте, – зустрів мене охоронець, террі Леонар. – Добре, що ви тут.

– Тобі відомо як це сталося?

– Мені відомо лише те, що посеред ночі почалися перші скарги на ускладнення дихання. Дівчати ніби почали задихатися від приступів сильного кашлю. Зараз всіх розмістили у лікарському крилі. Ввели необхідні ліки, але вам краще поговорити з Люцією.

– Тайпане! – пролунав голос жінки, і я обернувся. – Ходімо. – Люція виглядала блідою та втомленою.

– Що з ними?

– Загрози життю дівчат наразі немає, – прошепотіла управителька. – Але я маю до тебе кілька питань. Не відмовиш?

– Уважно слухаю.

– Краще не тут, – жінка схопила мене за руку та провела до їдальні, зробила нам кави та сіла навпроти мене. – Я давно помітила дещо дивне, – пошепки проговорила Люція та озирнулася, але окрім нас в приміщенні нікого не було.

Я кивнув, розуміючи чого саме вона боїться, повів рукою, начертавши у повітрі знак, що накладав на кімнату магічний полог тиші й перевів погляд на управительку.

– Магда. Вона постійно у центрі всіх подій та в курсі всього, що відбувається. Дівчина наполеглива, але хитра… А ще вчора тут був її батько. Ірріс. Він дав мені зрозуміти, що я маю в усьому підтримувати його доньку, якщо хочу й надалі працювати в палаці. Тільки я відмовилася йому допомагати. Я не могла зрадити вас.

– Що він мав на увазі? – нахмурився я.

– Я давно звернула увагу, що дівчина надто легко та швидко проходить деякі випробування, але ж всі ми пам’ятаємо, що насправді її магічний дар не такий вже сильний… І одного разу я стала свідком ритуалу, який заборонений не лише під час змагань, а й взагалі…

– І ви мовчали про порушення? – розізлився я. – Чому? – втупився на неї, очікуючи відповіді.

– Мені погрожували, і… – прийнялася виправдовуватися жінка й схлипнула. Вона зробила ковток кави та знову подивилася на мене. В її очах плескався страх.

– Ви мали повідомити мені про це негайно! Це могло б змінити все!

– Вибачте, але я не могла, – тихо проговорила управителька й зовсім зблідла. – Вона помітила мене й заборонила. Магічно, розумієте, про що я?

– Порожнеча! – вигукнув я, розуміючи, що чорний ритуал був не один. Жінка зжалася в грудку й надто сильно стиснула чашку з кавою, що та тріснула та лопнула. Тільки Люція, здається, навіть не помітила цього й продовжила: – зараз строк мовчанки минув. І до того ж, схоже, що раптова слабкість дівчат, це також наслідки того чорного ритуалу.

– Магда користувалася чужими силами. Паразит, вампір – називайте як хочете, – я вже чітко розумів, що саме відбулося. І той ритуал дійсно мав схожі наслідки.

– Резерв дівчат спустошений, – підтвердила Люція. – Звідси слабкість та задишка. Вони стали незахищеними навіть перед банальними вірусами…

– А сама Магда? Що з нею? – наполягав я. Всередині мене вже здійнялася справжня буря. Я готовий був знищити її особисто. Але не міг. Доки не буде прямих доказів, я не маю права судити її чи карати.

– Думаю, вона прикидається чи використала ілюзію, – прошепотіла Люція.

– Я перевірю особисто її резерв та резерв інших. Нам потрібно знайти докази її втручання. Я покличу до вежі професорів з Академії, нам знадобиться їхня допомога. А поки я хочу особисто поговорити з Магдою. Проводите мене до неї?

– Авжеж, Тайпане, ходімо.

Ми разом вийшли з їдальні та піднялися на другий поверх, де у спеціальному крилі був облаштований госпіталь для хворих.

Дівчата спали, а їхній сон охороняв наш головний лікар. Побачивши мене, чоловік прошепотів:

– Наразі все добре, террі Тайпане. Але знадобиться кілька днів, щоб всі вони повністю одужали.

– Дякую, я особисто прослідкую, щоб дівчата добре відпочили. Всі змагання скасовуються…

– Як це скасовуються? – долинув до мене здивований скрик Магди.

– А ви, я бачу, не постраждали, шановна террі? – миттю опинився біля ліжка симулянтки та обманщиці.