Розділ 37. Несподівана зустріч

В Академії почали підготовку до свята на честь дня заснування закладу, до якого долучили й нас, адептів спецкурсу магії вогню. Це мав бути справжній осінній бал, що мав відбутися наприкінці осені, і я дуже хвилювалася, бо одна з основних фішок балу – демонстрація сили та магічних навичок, а ще якесь круте магічне шоу з використанням кристалів.

Я ніколи не бувала раніше на таких заходах, але й Раяна, й Фієр, й навіть Тайпан запевнили мене в тому, що мені немає чого боятися й це дуже яскраве та гучне шоу, яке щорічно проходить в Архарді. Це звичайна вечірка, а свої сили я вже навчилася контролювати, тож точно впораюся із завданнями. Але мене турбувало дивне передчуття, немов мало статися щось погане.

– Саламандро, я буду поруч, – промовив Тайпан напередодні вечора, коли ми разом гуляли вечірнім містом. – Мало того, я беру участь у магічному шоу…

– Фієр сказав, що готовий долучити й мене до участі у шоу, але він боїться, що скупчення сили може спровокувати неконтрольований переверт на ящірку. Розумієш, з того дня, мені ще жодного разу не вдалося перекинутися на ящірку. Ніби якийсь блок стоїть…

– У тебе обов’язково вийде. Вперше перекинутися на полоза мне вдалося в десять років. Але у Фаерії насправді друга іпостась майже не використовується в наш час.

– Шкода. Перетворитися на непомітну маленьку ящірку чи змійку дуже круто.

– Ага, а уяви дракона. Вони зі своїми розмірами тут би не розвернулися вже – занадто багато набудували навколо.

– А я б подивилася на справжніх драконів, – замріяно протягнула я. – Кузьма обіцяв показати мені один суміжний світ – Котіарн, там й досі правлять дракони. Уявляєш?

– Я знаю цей світ, й знайомий з Андрісом. Він зовсім недавно став імператором…

– Тоді, може сходимо туди разом?

– Я з радістю, Ярославо, – Тайпан міцно мене обійняв та торкнувся губ ніжним цілунком.

З того дня, коли ми збиралися на сімейну вечерю, ми кожний вечір проводили разом. Чоловік стримав свою обіцянку, й іноді навіть пропускав якісь іспити наречених, воліючи провести час разом зі мною.

– Нас побачать разом, – прошепотіла я йому в губи. – Ми ж в самому центрі столиці.

– Нас вже не вперше бачать разом. До того ж, може, це й на краще.

– Відбір все ще триває, – зітхнула я, – до зимових свят ще далеко.

– Так. І добре, що ти вже поза ним. Якби ти й досі залишалася в Палаці, то наші почуття могли б викликати осуд та непорозуміння.

– Непорозуміння – це ще м’яко названо. Мене б вже стратили десь, – розсміялася я.

– Ярославо, звідки такі думки?

– Ти просто не бачив як на мене дивилася та же Магда…

– Магда… – буркнув Тайпан. – Дуже неприємна особа. Сьогодні Люція знову буде на мене злитися.

– Чому?

– Я знову пропустив вечерю з дівчатами.

– А твій батько? Ти казав, що ви обговорите можливість з Примарним лабіринтом.

– На жаль, він мені відмовив. Сказав, що поява нареченої, яка покинула відбір суперечить правилам. І Лабіринт нас не прийме.

– Щось таке я й підозрювала, – зітхнула я.

– Я знайду спосіб, обіцяю, – прошепотів Тайпан не випускаючи з обіймів.

– О це так зустріч! – перед нами зупинився чоловік з хижою посмішкою на обличчі, – Ваша Високість, розважаєтеся?

– І вам добрий вечір, террі Іррісе, – посміхнувся Тайпан. – Як я проводжу свій вільний час не має вас хвилювати.

– Ну як же! – сплеснув він руками. – В імперії триває відбір наречених, ви маєте проводите час разом з учасницями, тому у мене цілком логічне питання – чому це ви посеред площі цілуєте дівчину, яка зійшла з дистанції першою? Що, юна Саламандро, Примарний лабіринт не згоден з тим, що ви – найсильніший маг вогню у Фаерії?

– Скоріше навпаки, він захистив мене від ненавмисного підпалу імператорської резиденції, – скрізь зуби промовила у відповідь я.

От вже з ким я точно не очікувала зустрітися. Ірріс, син Ліара, ворог моєї родини, той, кого я маю покарати за вбивство мого прадіда. І один його вигляд вже змушує мене активувати свою силу. Шкода, що я не маю права її використовувати для помсти своєму ворогу.

– Ну, добре, розважайтеся, тільки не тіш себе ілюзіями, дитино. Тобі ніколи не буди імператрицею!

Промовивши це, Ірріс пішов геть, а я подивилася в очі Тайпана та запитала:

– І що тепер буде?

– Нічого не бійся, чуєш? І довірся мені. Я все владнаю, – впевнено проговорив чоловік.