Розділ 30. Невизначеність

– Ну, тепер коли ми самі, я чекаю подробиць, юна Саламандро, – Кузьма прискіпливо дивився на мене й здається, сердився.

– Що саме тебе цікавить? – натягуючи ковдру по саме підборіддя, наче ховаючись від покарання, тихо спитала.

– Що спричинило переверт – це перше, й друге – що у тебе із Його Високістю?

Я зітхнула та коротко переповіла все, що сама дізналася про свою родину. І про дідуся Ренарда, який, як виявилося ще й Верховний Міністр Імперії.

– І чому ти ніколи не слухаєш старших? Все тобі треба зробити на свій лад, – пробурчав Кузьма. – Могла б мене запитати. Я б теж розповів.

– Ага, дочекаєшся від вас. Ви всі наче води в рот набрали та вперто мовчали про мою родину, – я була впевнена, що Хранителям, ну, принаймні, Кузьмі так точно, було відомо все. – Чому всі вважали, що мені небезпечно знати правду про те, що знищить нас хотіли зовсім не Чорні Дракони, а Анаконди? Невже думали, що така маленька я помчить до них розбиратися? – поглянула на Кузьму.

– Ярославо, – зітхнув Кузьма, обхопивши голову руками, – ніхто з нас не хотів, щоб ти страждала, щоб наразила себе на небезпеку. За тобою й так відкрили полювання. Хтось не хоче, щоб ти залишилася в Імперії. І чи це Анаконди, чи хтось інший – поки дізнатися не вдалося.

– Але я не дитина! Не треба мене жаліти та рятувати. Досить вже. Одного разу врятували вже. Далі зі своїм життям я буду розбиратися сама, домовилися? – буркнула я.

Мені було неприємно, що замість того, щоб просто нормально поговорити, від мене щось приховують, бо бояться… Цікаво чого? Моєї втечі? Оце вже ні. Тепер не дочекаються. Я встигла зрозуміти дещо й тепер я не заспокоюся поки не знайду цього Ліара та не змушу його відчути те, що відчула моя бабуся, що довелося пережити моїм рідним та мені… І головне – я не можу допустити перемоги Анаконди в цьому дурному відборі!

– Ти імпульсивна…

– Нехай так. Але я здатна захистити себе.

– Прошу вас, припинить негайно! – зиркнула на нас Єсенія. – Ярославо, тобі не можна нервувати й потрібно берегти сили. Кузьма, ти теж не правий. І про це ми поговоримо пізніше. А зараз мені кортить дізнатися, що все-таки у тебе з Тайпаном.

– Не знаю, – чесно відповіла я та зітхнула. – Ми надто мало знаємо один одного й ці його слова… Про почуття. Я здивована не менш за інших. Я геть заплуталася.

– Але він тобі подобається! Я бачила твої очі, коли він поруч. Ти наче сяяти починаєш.

– Справді? – не повірила я. Не думала, що це настільки помітно.

– Тепер знатимеш. Насправді ми раді за тебе. Але ж ти більше не учасниця відбору, і на зимові свята Тайпан обере свою фаворитку… – продовжила Єсенія.

– Ти ж чула, що він хоче скасувати відбір, – поглянув на дівчину Кузьма.

– Якби це було так просто, – озвалася Хранителька.

– Не просто. Але йому краще знати.

– Ці відбори рано чи пізно все одно б скасували. Ви знали, що мій прадід теж цього прагнув?

– Я знаю, – кивнув Кузьма. – Але від цієї ідеї наш народ не був в захваті. Перегони наречених – це не лише азарт, на якому заробляють, адже робляться ставки, а ще й цікава розвага та привід для пліток.

– О це точно не файно, – промовила я. – Ніколи не розуміла обговорення чужого життя ще й привселюдно. Жовта преса тільки й може таке собі дозволити, а не шановане суспільство. Крім того, мені відомо про те, що Тайпан може цьогоріч нікого не обрати. І перенести вибір нареченої, якщо фіналістка не буде йому… – я запнулася намагаючись підібрати правильне слово.

– Якщо до неї не виникне почуттів, – додав Кузьма. – Але ти трохи помилилася. Це буде лише через рік, який пара проведе разом. Він не може не обрати. І цілий рік по суті буде вимушений на всіх заходах бути присутнім у супроводі своєї обраниці.

– Сподіваюся, Тайпан зможе переконати батька скасувати ці змагання.

– Для цього потрібні дуже сильні аргументи. Верховне Міністерство також має бути залучено до процесу обговорення та голосування, тому шанси скасувати відбір який йде повним ходом майже неможливо. Найближчі місяці п’ятеро дівчат, що залишилися на конкурсі, будуть боротися за це звання.

Я розчаровано зітхнула. Систему зламати вкрай непросто. Змінити думки сильніших за тебе тим паче, навіть якщо ці думки хибні.

– Я все одно не здамся, – проговорила я.

– Здаватися ніколи не треба, моя люба, – почула я приємний голос. – У всіх нас завжди є дві можливості перед тим як спасувати перед труднощами. – До нас наблизився лікар, якого я впізнала у цьому чоловікові, слідом за ним зайшов й Тайпан. – Ваш покровитель наполегливо просить відпустити вас додому, і я не бачу причин йому відмовити. Вдома ви швидше відновитися, особливо під наглядом такого лицаря. Ви можете збиратися, всі необхідні папери я оформив. – Лікар віддав кілька папірців Тайпану й попрощався з нами.

– Поїхали, я замовив для нас авто, – проговорив чоловік. – До будиночка Хранителів, – поспішив додати він, спіймавши недовірливий погляд Кузьми.