Розділ 29. Зізнання

Розповідь бабусі мене приголомшила.

Я не могла повірити в те, що Верховне Міністерство змогло захопити владу та керувати імператорською родиною!

Це ж як треба залякати всіх підданих та простий народ, щоб вони боялися вийти на протести? І чим же таким треба шантажувати імператора? Бідний Емер. Чомусь мені стало шкода цього Чорного дракона, про якого я чула не дуже гарні речі.

– Анакондам й досі належить Верховна влада? – звернулася я до Тайпана.

– Зараз вже ні, але вони також обіймають високі посади, беруть участь в голосуванні та мають вплив на рішення...

– Капець. Вони що й досі маніпулюють?

– Батько зміг встановити кордони їхньої влади, тому зараз стало трохи краще, ніж за правління Емера. Верховний Міністр зараз якраз Ренард, твій дідусь. Саме його обрав Борислав після сходу на престол.

– А де дівся сам Ліар? Що з ним сталося?

– Як ти вже знаєш близько двадцяти років тому в імперії розпочалася війна. Громадянська, на жаль. Ліар зміг зібрати за роки роботи в Міністерстві багато прихильників. Але коли зрозумів, що втратив шанс стати наступним імператором, втік, причаївся у південно-західній частині країні, разом з дружиною, сином та маленькою онукою Магдою, якій тоді виповнилося два роки. Імператором став мій батько. З часом Анаконди повернулися в столицю й кілька років Ліар сидів тихіше води, нижче трави.

Син Ліара, Ірріс, наразі є міністром освіти й саме він пропихнув свою доньку Магду на цьогорічний відбір наречених. У Ліара та Ірріса багато майна, бізнесу та загалом вплив цієї родини в імперії, тиск на просте населення не вдається приборкати. Хоч сам Ліар вже геть старий й страждає на деменцію. Сваритися з ними – початок нової війни, а цього ми не хочемо. Моя команда поступово працює над викриттям нелегальних справ та ухилення від сплати податків цією родиною, але...

– Ясно. Анаконди все ще мріють сісти на трон імперії. Магда так точно. Недарма вона злилася, на один мене побачила. А зараз вона залишається першою у перегонах наречених...

– До прірви ці перегони! – промовив Тайпан.

– Тепер ти розумієш чому я тебе новонароджену вивезла з імперії? – запитала бабуся. – Переворот влади, втеча Ліара, загибель моєї доньки та Емера не залишили мені вибору. Твій батько теж виявився трусом та негідником. Він не захотів взяти опіку над тобою. Я мала захистити тебе... Тоді ще було невідомо чим закінчиться війна.

– Чесно кажучи, не дуже. Нехай я народилася, коли все це почалося, нехай тоді дійсно було небезпечно, але чому ти не повернулася до рідної землі, до чоловіка, який став Міністром?

– Не змогла, – зітхнула бабуся. – Перехід в лісі заблокували. І зв'язок з імперією перервався на довгі роки поки не з'явилася Єсенія... Всі ці роки я не мала уявлення що відбувається в імперії, де мій коханий, чи живий він взагалі.

Мені було боляче. Боляче чути те, через що довелося пройти моїй бабусі, всім моїм рідним.

– Ярославо! – на порозі моєї палати виникла Єсенія та Кузьма. – Ти як, люба?

– Я в порядку, – кивнула я.

– Щось не схоже... Ой, Ваша Високість, вітаю, – дівчина зніяковіла та кивнула принцу.

– Вітаю, Хранителько, – усміхнувся він.

– Ми, мабуть, вас залишимо, молодь, – промовила бабуся. – Відпочивай, люба.

Вона покинула палату, слідом за нею вийшли Фієр та дідусь.

– Ми ще обов'язково поговоримо, моя мила Саламандро, – промовив Ренард. – Я не бачив як ти росла, але знай – я нікому не дозволю тебе скривдити.

– Мабуть, ви хочете попліткувати, – промовив Тайпан, коли двері за Ренардом зачинилися.

– Залишся, будь ласка, – попросила я, несподівано для самої себе. І спіймала на його вустах радісну посмішку.

– О! Ви не хочете нічого нам розповісти, молоді люди? – зиркнув прискіпливо на нас Кузьма.

Тайпан знову сів на край мого ліжка та взяв за руку.

– Хранителі, ви будете чи не перші, хто дізнається про це, але я маю почуття до Ярослави.

– Що? – вирвалося в мене. Я хоч й відчувала, що між нами щось відбувається, але й сама ще до пуття не розуміла. А тут... Схоже на зізнання.

– А як же відбір наречених? Обрання фаворитки? Всі журналісти пишуть про вірогідну перемогу Анаконди, – пропалював його поглядом Кузьма. Насправді він дійсно дуже хвилювався за мене, опікувався та подарував мені за ці дні, що я провела в будинку Єсенії, справжнє батьківське тепло, якого мені так не вистачало.

– Я скасую цей відбір, – твердо промовив Тайпан.

– Ризиковано. Але ви у своєму праві, Ваша Високість, – відповів Кузьма й за мить набув вигляду старого діда.

– Коли можна тебе забрати додому? – спитала Єсенія, дістаючи із торбини бокс із картоплею та куркою. – Ми принесли тобі домашньої їжі. Лікар дозволив.

– Дякую. Насправді я хоч зараз готова. Терпіти не можу лікарні, – відповіла я.

– Я спитаю лікаря, – промовив Тайпан та висковзнув за двері, залишивши нас з Хранителями наодинці.