Розділ 27. Моє руде щастя (Тайпан)

Коли мені повідомили про неконтрольований переверт Саламандри, я якраз мав складати важливий іспит з державного управління.

– Іди вже до неї, Ваша Високість. Я перенесу іспит... – промовив старий професор, що на моїй пам'яті нікому жодного разу не йшов на поступки.

– Чому? – розгублено поглянув на нього. – Я готовий здати… – додав я, хоч подумки дійсно мріяв опинитися поруч з нею.

– Є речі важливіші за іспити в Академії. Є іспити, що підкидає нам життя. І саме вони – найголовніші. Іди. Ти потрібен їй, – твердо промовив чоловік.

– Дякую, – поспіхом кивнув мудрому викладачу, спіймавши легку усмішку на завжди серйозному обличчі, та бігом кинувся з авдиторії до медичного корпусу.

Я став одержимим нею. Саламандра. Руде дівчисько, яке увірвалося в моє життя та докорінно його змінила. О, Сила Пращурів, вона з'явилася в Палаці на цих дурних іспитах наречених. І хто придумав ці змагання?

 Тут я цілком підтримую Ярославу. Примусити когось кохати не можна.

Я закохався в неї, немов хлопчисько. З першого погляду, тоді, в коридорі вежі, коли вони тікали від новин про власне походження. І всі інші дівчата просто перестали існувати для мене. Я навіть до батька підходив, просив скасувати відбір. Звісно, він мені відмовив ще й нагарчав, що я смію порушити багатовікові традиції. І не час розповідати про кохання та почуття. Це все відмовки. Нема ніякого кохання, є тільки те, що дозволяємо собі відчувати, є данина традиціям та обов’язок спадкоємця імперії. Прикро було чути це. Я гадав, вони щасливі з мамою. Потім я вигадав той Лабіринт – іспит, як може пройти тільки справжня террі, яка гідна стати імператрицею. Я не очікував, що Ярослава не зможе його пройти. Не думав, що виявиться слабкою для пращурів навіть з таким високим рівнем магії!

Я мав надію, що духи наших спільних пращурів вкажуть вірний шлях, приведуть її до мене. Я майже змирився з тим, що мені доведеться обрати на відборі іншу, просто для галочки, для суспільства. Але я досі не знав, що запропонувати Саламандрі. На роль коханки вона ніколи не погодиться. Та і я… Я не зможу навіть запропонувати їй це!

Перший переверт стався так недоречно. Ще й родичі намалювалися, які лише зараз про неї згадали. Чого ж раніше не цікавилися її долею? Ладно, ще професор Фієр, він одразу погодився опікуватися нею, взяв на свій курс, коли основний набір вже завершився. Але старий Ренард… Чому лише зараз прийшов? Я кивнув їм на знак вітання та вмостився біля її ліжка.

Чекав, поки вона отямиться. Переверт забирає надто багато енергії, особливо перший, неконтрольований. Організм потребує відновлення.

Я стискав її руку та милувався нею. Красуня. Руде диво. Моє диво, з яким нам не судилося бути разом.

– Чому ти тут? – перше, що питає Саламандра, отямившись. Я навіть не здивувався. Маленька бунтарка. Як же хочеться кинути все до прірви та завжди бути поруч з нею!

– Дивне питання. Я несу відповідальність за тебе, дівчинко, – відповідаю.

– А це хто? – кивнула головою в бік професора Фієра.

– Це Ренард, твій дід, та його племінник. Ти з ним вже знайома. Так, Саламандро, професор Фієр – твій рідний дядько, – якомога спокійним тоном пояснюю.

– Пощастило ж мені з родичами, – буркнула у відповідь, а я знову всміхнувся. Це дівчисько невиправне.

– Ми дійсно завинили перед тобою та… Стефанією, Саламандро, – промовив старий. Його голос звучав лагідно, але сумно. – Але дай мені, нам, шанс все виправити.

– Я хочу знати все, – заявила вона, сідаючи на ліжку та втупившись на нас сердитим поглядом. – Я хочу знати, що було після того, як Ліар вбив Оріона.