Розділ 19. Час навчатися

Минуло кілька днів, й весь цей час я провела у затишному будиночку Єсенії. Ми разом гуляли лісом, збирали квіти та стиглі чорниці. Дівчина виявилася дуже компанійською, доброю та веселою. Ми знайшли багато спільних інтересів та обговорили всі останні новини двох світів.

– Облиш вже ці спроби, Саламандро! – Єсенія хилитала головою на всі мої спроби пройти крізь незриму стіну, що відділяла мене від Землі, які я робила по кілька разів на день. Приблизно за сто метрів від хатинки на під’їзній трасі я щоразу натикалася на невидиму перепону. – Тобі не час повертатися. Перехід не пропустить.

– Чортівня якась! – кожного разу повторювала я. Зітхала й з надією дивилася туди, де залишилося моє попереднє життя. Чи зможу я ще колись увійти до нашої з бабусею квартири, притиснути до грудей свого улюбленого білого зайця? А чи зможу обійняти подруг та повернутися до занять в універі? На ці питання відповідей не було.

З Палацу мене також ніхто не турбував, але ми з Єсенією щодня дивилися новини імперії й знали, що дівчата отримали перші бали й лідером стала Анаконда, а от моя подруга Йоханна посіла друге місце. Я раділа за неї. Йоханна має всі шанси обігнати норовливу Магду, хоч дівчина не прагне до перемоги. Моє інтерв’ю досі не було опубліковано. Мабуть, вирішили, що мешканцям не варто знати про долю нікому невідомої ящірки, яка першою зійшла з дистанції. Втім, байдуже. Не дуже й хотілося.

Сьогодні ми разом з Єсенією відправилися у самісінький центр столиці. Дівчина збиралася пройтись по крамницях, дещо прикупити, а мене вмовила навідатися в Академію. Виявляється, в них якраз презентації факультетів для адептів, які збираються почати навчання. Так, навчальний рік тут дещо відрізнявся від нашого. Зараз тут якраз починався новий терм та заняття, а от взимку, коли наступали морози та навалювало снігу, тривали майже двомісячні канікули.

Я зупинилася перед будівлею бурштинового кольору, що була побудована напівколом.

Охайні доріжки, вздовж яких були висаджені кущі та дерева вели до центрального входу, по парку прогулювалися студенти у мантіях блакитного кольору.

– Просто спробуй, – підштовхнула мене Єсенія до дверей. – Тобі варто навчитися контролювати свою магію. Вона вже прокинулася, а вогонь небезпечна стихія для тих, хто поруч.

– Я досі маю сумніви, – поглянула на неї. – Ну яка з мене магиня?

– Хтось хотів навчитися перевертатися на ящірку? – підморгнула мені нова подруга. – Чи ти вже не хочеш?

– Хочу, – впевнено відповіла я. – Ось стати дрібною та непомітною це дуже круто!

– Тоді вперед! – Єсенія відчинила важкі двері та пропустила мене всередину.

Ми опинилися у просторому холі. Тут було дуже гамірно та багато різного народу.

Я звернула увагу на стіни, що прикрашали картини, герби та прапори. Стеля була прикрашена ліпниною, а велика люстра нагадувала човен.

– Любі террі, – підскочив до нас високий худий дядько у кумедній трикутній шляпці. Він був доволі молодим, чорняве волосся стирчало з-під цього капелюха, а в зелених очах вгадувалося зухвальство. – Вітаю в нашій Академії. Чим можу бути корисний? Який факультет ви шукаєте сьогодні?

Я мовчки розглядала цього дивного мага чи то викладача.

– Нас цікавить магія вогню. Точніше, її цікавить, – Єсенія вказала на мене. – Я знаю, що скоро якраз починається новий курс…

– Дуже добре, – він широко усміхнувся. – То вам пощастило, дівчата. Адже я декан саме цього факультету. Як вас звати, террі? – він окинув нас прискіпливим поглядом.

– Ярослава. Хоча тут мене кликали Саламандра, – назвалася я.

– Саламандра, значить, – протягнув він. – Мене звати професор Фієр. Радий знайомству, юна террі. Ходімо за мною, я вам все розкажу та покажу все, що стосується нашого факультету, – при цьому він кинув багатозначний погляд на Єсенію, а те лише плечима знизала та підморгнула мені.

– Добре, – погодилась я.

– Не впусти шанс, – прошепотіла мені Єсенія. – Побачимося за пару годин. Я буду чекати тебе в студентському парку.

Професор Фієр провів мене по коридору й ми опинилися в іще одному крилі цієї будівлі. Тут стіни мали помаранчевий відтінок, а плитка на підлозі складалася візерунком у вигляді полум’я. Чоловік зупинився біля дверей з табличкою «Адепти» й відчинив їх, пропустивши мене вперед.

– Шановні, адепти, Ярослава відтепер ваша однокурсниця, – промовив він до террі, що сиділи за партами.

– Я ще не дала згоди на навчання, – спробувала обуритися я. – Я лише хотіла дізнатися що тут та як…

– Люба террі, – професор зачинив двері, – проходьте, сідайте за вільний столик. Вам сьогодні дуже пощастило – ви стали останньою адепткою, якій випала честь пройти прискорений курс магії вогню при нашій Академії.

– Але…

– Кузьма попереджав, що ви можете чинити спротив, але повірте, вам це згодиться, – в кімнаті повисла дзвінка тиша.

Отже, ці двоє Хранителів навмисно влаштували мене в цю Академію? Що ж, дякую, звісно. Але чому мене знову ніхто не спитав?