Розділ 16. Суперечка

– Ярославо! – почула я знайомий голос та дійсно побачила на першому поверсі свою бабцю. Вона посміхалася та виглядала цілком щасливою. Вічний сум, який я звикла бачити в її очах зник. – Як ти, люба моя?

– Привіт, – обійняла її. – Тут страшенно нудно. Нічого цікавого…

– А я чула, що у тебе магія вогню проявилася, невже все ще хочеш втекти? Невже не цікаво дізнатися про себе більше?

– Є таке, – глянула на свої долоньки, на яких вже й слідів від тих опіків не залишилося.

– Не подобається, – стверджено кивнула бабуся. – Я сподівалася, ти приймеш Фаерію…

– Бабусю, минуло лише пару днів. Це надто мало, щоб прийняти геть новий для тебе світ. Я досі розгублена, й так я буду й далі бунтувати проти нав’язаних правил, проти участі у навіть традиційних іграх палацу. До чого ця показуха? Невже не можна відчепитися від бідолашного принца й дати йому можливість обрати собі супутницю життя самостійно, а не на очах всієї країни? Або чому родина правителів, яка не має синів, не може надалі правити?..

– Ти ще юна, не розумієш багатьох речей. Стереотипи та традиції не руйнуються за один день. За вісімнадцять років, прожитих на Землі, я теж багато чого побачила та усвідомила. Але…

– Отож й воно, бабусю. Вік кріпацтва та дурних владних правителів та рабських законів у цивілізованих країнах на Землі минув. Не будемо рахувати одного навіженого дідка…

– Ти завжди була бунтаркою, мила.

– Знаю, і я буду й надалі ламати систему та робити все, що буде робити мене щасливою. Ніхто не може змусити мене підкорятися. Он, є дівчата, якім все підходить, вони мріють так жити! То – вперед – хай живуть. А я так жити не буду!

– Не хочеш жити за правилами нашого суспільства та традицій відбору, Саламандро? – за нашими спинами пролунав оксамитовий голос Тайпана, в якому вгадувалися також й стальні нотки.

– Здається, я про це вже говорила, – обернулася на нього.

– Наступний іспит, покаже чи зможеш ти продовжити участь, чи покинеш відбір, – холодним тоном промовив він та швидким кроком рушив сходами вверх.

– Не поспішай відштовхувати всіх й себе від оточення, – проговорила бабуся. Я зараз живу та працюю у північній вежі. Там мій кабінет та кімнати. Заходь у будь-який час.

Стефанія ще раз обійняла мене та вийшла з нашої Дівочої вежі.

Я лише плечима знизала. Насправді повертатися в бібліотеку не хотілося. Так, там чекала книга, яка могла відкрити мені деякі таємниці. Тільки я вже не була впевнена, що хочу це знати.

Залишок дня я провела на задньому подвір’ї, там де протікав каньйон, звідки добре було видно головний Палац, в якому напевно живе й сам Тайпан. Цікаво, а де його вікна? І чому я взагалі про нього думаю? Я ж не хочу заміж, й взагалі не хочу стосунків!

За вечерею до мене вже звично приєдналася Йоханна.

– Де ти цілий день була? Люція зла, немов чорний дракон, – прошепотіла дівчина.

– На подвір’ї, – знизала я плечима, роблячи ковток чаю. – Я не ховалася взагалі-то. Чого б вона так злилася?

– Не знаю, чула лише, як про це змії шепотілися.

– Мені то що. Якщо ті зміюки наговорили казна-чого журналістці, то нехай переймаються цим самі…

– Слухай сюди, ящірко недороблена! – над моєю головою пролунав невдоволений голос Магди. – Гадаєш, тобі все дозволено? Встигла завоювати прихильність самого принца? Але це тобі не допоможе виграти!

– А чого ти так переймаєшся моєю долею, га? – підняла на неї сміливий погляд. – Гадаєш, що всі чоловіки кидаються на кістки та гарненьке личко?

– Що? Та як ти смієш мене зневажати! – тупнула вона ногою. – Ти вешталася цілий день десь. Кажуть, тебе разом з ним бачили!

За нами спостерігали вже всі присутні. Але втручатися в суперечку не поспішали. Я підвелася та ткнула пальцем в груди дівчини:

– Ти перша почала. Йди вже куди йшла. Дай поїсти.

– Ти пожалкуєш, що з’явилася в цьому палаці! Краще б ти здохла тоді…

– Погрози взагалі то привид звернутися до правоохоронців. А якщо й далі збиратимеш плітки, то точно переможеш! Станеш чемпіонкою в цьому виді змагань!

Анаконда моментально збліднула.

– Та відчепись вже від нас! Хочеш бути принцесою, то доведи, що гідна цього! – додала Йоханна.

Магда вже збиралася щось сказати, але не встигла.

– Люба, не треба, ходімо від них, – підхопила свою подружку за руку Флора.

– Ненавиджу тебе, – долинуло до мене, а я посміхнулася та плюхнулася на свій стілець. Два дні в новому світі, а мене вже одні ненавидять, а інші – захищають. Ну, мрія, а не життя! Тільки не моя!

– Я не витримаю й вдарю її наступного разу, чесно слово!

– Не раджу цього робити, – покачала головою Йоханна.

– Та пам’ятаю я, що вони еліта. Тьху, блін, – я подивилася на свій стейк й зрозуміла, що апетит геть пропав.

Я вже збиралася йти, як в зал увійшов Тайпан.

– Доброго вечора, любі террі, – посміхнувся він. – Всім смачного! Я прийшов повідомити вам важливу новину. Цього року іспит у примарному лабіринті відбудеться раніше, ніж це передбачено правилами. Це вимушена міра. Зазвичай, проходження через цей лабіринт є одним з фінальних, але виникли обставини, за яких ми маємо переконатися, що кожна з вас є гідною у майбутньому стати імператрицею та піклуватися про свій народ.