Розділ 7. Знайомство з Люцією

Нас дійсно провели у простору залу-вітальню. Тут розташувалися зручні м’які крісла та невеликі круглі столи, на яких стояли тарілки з канапками та напої.

– Пригощайтеся, до вас незабаром вийде террі Люція, вона відповідальна за проведення відбіркового туру наречених, – наш провожатий зник за дверима, залишивши нас із бабусею самих.

– Чому ти ніколи мені не розповідала правди? – запитала я, зазирнувши бабусі в очі.

Я не вірила в можливість мандрувати між світами до цієї секунди як побачила двері, що виходили із хатинки Єсенії. З одного боку цього будинку був густий ліс, а з іншого скелясті гори й зовсім інше повітря – гірське, насичена аромати трав.

– Я гадки не мала, що про нас тут пам’ятають, – знизала плечима бабуся. – Я чула, що знову відкрився перехід, навіть із Єсенією зустрічалася приблизно рік тому...

– І продовжувала мовчати, – розчаровано зітхнула. – То ким насправді були мої батьки? І хто ти в цьому палаці?

– На це питання краще відповім я, добре? – в залу увійшла висока струнка жінка зі світлим довгим волоссям. – Моє ім’я – Люція. Вітаю в Архарді!

– Доброго дня, – усміхнулася до неї.

– Я дуже рада, що ви прийняли запрошення та прибули на почесний відбір наречених. Це честь для нас приймати в палаці доньку роду Вогненних Саламандр. Хоч магія твоя все ще спить, дитинко. Це й не дивно, адже ти зростала надто далеко від імперії, – жінка ласкаво поглянула на мене. – Не бійся: тут ніхто тебе не образить. Я поясню наші звичаї та правила відбору. – Люція перевела погляд на бабусю. – Стефаніє, дякую що доглядали за Ярославою всі ці роки. Ми вдячні, що вам вдалося вберегти її. Я бачу, що маленька ящірка виросла гідною террі, але подальше виховання, освіту та підготовку до життя в імперії Палац візьме на себе. Ви ж не проти?

– Чекайте! Бабусю? – поглянула на найріднішу мені людину. Я не можу просто взяти та покинути її. Ні!

– Не хвилюйся, мила, я просто повернуся до своїх колишніх обов’язків при дворі, ми будемо часто бачитися. Вибач, якщо щось було не так. Вибач, що всього не розповіла. Як бачиш, такі були умови.

Вона міцно притиснула мене до себе та прошепотіла:

– Я люблю тебе, дитинко. Бережи себе.

– І я люблю тебе, бабусю, – промовила до неї, змахуючи сльози, що самі собою котилися з очей.

Бабуся повільно почимчикувала до виходу залишивши нас з жінкою самих.

– Стефанія – вправна артефакторка. Її магія стане в пригоді в палаці. Навіть за ці роки вона не втратила своєї сили. Я бачу це, – пояснила ця дивна террі. – Втім, тепер я маю розповісти тобі все, щоб адаптація та участь у відборі минули легко. Я знаю, тобі страшно, знаю, що попри все ти не хочеш ставати нареченою нашого Тайпана, але правила придумали не ми, не нам їх скасовувати.

– Ну, з останнім я б посперечалася, – буркнула я.

Але Люція лише невдоволено хмикнула, і я притихла, приготувавшись слухати.

– Відбір наречених в імперії Фаерії – це щось на кшталт національного свята. За цей час майбутній імператор має обрати фаворитку, на яку чекатиме подальше навчання. Не думай, що одразу буде весілля. Це не так. Ми не звірі якісь. Фаворитка в імператора одна та постійна на весь наступний рік. Тож, у пари буде час пізнати один одного краще перед тим як Тайпан оголосить заручини. Треба відмітити, що ці дівчата, які не пройшли відбір, також можуть вступити до вишу та продовжити навчання. Якщо протягом року у пари не склалися стосунки, спадкоємець може надіслати запрошення іншій учасниці відбору, якщо вона до того моменту не знайде собі нареченого.

– Хіба знайти собі наречену без відбору спадкоємець не може? – втупилася на жінку я, бо інформація не вкладалася в голові, хоч вже й не викликала в мене жах.

– Такі звичаї, раніше не траплялося інакших випадків, – в голосі Люції відчувалися нотки суму.

– Шкода. Бути залежним від дурних традицій жахливо й не припустимо у демократичному суспільстві!

– Але це допомагає врятувати молодого імператора від пліток, інтриг та помилок. До того ж наречені зі знатних родів, вони на одному рівні та розуміються у питаннях політики та економіки…

– Бабуся казала, що все одне головним є кохання. Невже якщо імператор покохає дівчину з простої родини, то шлюб не визнають?

– Ти задаєш занадто багато питань, Саламандро.

– Мене звуть Ярослава, – поправила я.

– У цьому палаці ти зараз Саламандра, всі наречені отримають тимчасове ім’я згідно з родовим іменем. Террі Саламандра. Віднині й до фіналу відбору тебе буду нарікати лише так, Ярославо. – Люція усміхнулася.

– Ну, добре, – зітхнула я. Сенсу сперечатися далі все одно не було.

Я зітхнула й в голові знову виникла дурна думка, як стати ящіркою та втекти з цієї божевільні. Ніколи не мріяла бути іграшкою в чужих руках та грати в брудні ігри сильних світу сього.