Розділ 1. Дивна посилка

Поправивши зачіску я посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі та перевела погляд на годинник. Майже сьома. Я вже запізнююся, доведеться викликати таксі. Не варто змушувати гостей чекати. Все-таки сьогодні моє свято. І тільки-но я відкрила додаток для виклику машини, як на мій телефон надійшло повідомлення від Нової пошти.

– «На вас чекає відправлення…», – висвітилося на екрані.

– «Дивно», – адже я наче нічого не замовляла. Рідні та друзі теж не попереджали про можливі подарунки в такий спосіб. Хіба що хтось вирішив зробити сюрприз.

Відділення знаходилося на сусідній вулиці, тому підхопивши свій шкіряний наплічник я вискочила з дому, на ходу викликаючи таксі до того самого відділення, сподіваючись, що черги не буде, і я швидко отримаю дивний подарунок.

– Вітаємо з Днем народження, Ярославо, – посміхнувся мені оператор Нової пошти,  молодий чорнявий хлопець. – Ваше відправлення.

– Дякую, – усміхнулася у відповідь.

– Будете оглядати?

– Ні, немає часу. Вдома подивлюся. Спасибі.

– Гаразд. Відправник сплатив доставку, тож успіхів вам, – додав хлопчина й знову посміхнувся.

Я кивнула та заховала невеликий пакунок у свій рюкзак.

Таксі швидко доставило мене до ресторану, де ми з коханим та друзями вирішили відсвяткувати цей день.

Пашка зустрів мене на порозі закладу з шикарним букетом червоних троянд.

– Ярославо, ти чарівна сьогодні, справжній вогник! З Днем народження! Сьогодні тобі вісімнадцять, крихітко!

– Дякую, – обійняла хлопця, цілуючи в губи. Він тут же поглибив цілунок, від чого в моїй голові трохи запаморочилося, але хлопець міцно тримав мене за талію, не даючи впасти.

– Ходімо! Наталка, Світланка, Михайло та Віктор вже чекають на нас, – він взяв мене за руку та повів всередину закладу.

Тут панувала напівтемрява, притаманна караоке-клубам. Саме його обрав Пашка для святкування мого вісімнадцятого дня народження. Я не пручалася. Співати я любила, до того ж тут й їжа була дуже смачною.

Друзі дійсно вже влаштувалися за столиком, проте побачивши мене почали голосно кричати: Вітаємо! Вітаємо!

«– А сьогодні твій, твій святковий день,

За широкий стіл запроси гостей…»  – Паша вже схопив мікрофон та почав співати.

У дружній веселій атмосфері вечора я остаточно розслабилася в оточенні найближчих друзів, з якими ми разом навчалися останні два роки, й ловила кожну емоцію, закарбовуючи у пам’яті день свого вісімнадцятиріччя.

Додому повернулася вже після опівночі. Бабуся, разом з якою ми жили, давно спала, тому я тихенько пробралася до своєї кімнати, скинула святкову сукню й лише зараз згадала про дивну посилку.

Я прийняла душ, вдягла піжаму та всівшись на ліжку витягнула з рюкзака та нарешті відкрила незвичайний пакунок. У ньому знайшлася листівка, прикрашена лускою, якісь чудернацький чи то квиток, чи то талончик та маленька коробочка з незвичайною обручкою синього кольору у формі знаку нескінченність, яка була прикрашена дрібними прозорими камінцями.

Цікаво, хто міг передати мені цю обручку та листа? Невже Пашка?

Але сьогодні на вечірці він навіть не натякав на щось подібне. Та і я, чесно кажучи, не була готова виходити заміж. Ми з ним зустрічалися лише кілька місяців. Занадто рано думати про такі серйозні кроки.

Я обережно відкрила конверт та витягла з нього листівку, на якій каліграфічним почерком був виведений наступний текст:

«Люба Ярославо, вітаємо вас з Днем Народження та досягненням повноліття!

Повідомляємо вам, що віднині ви стали восьмою претенденткою на руку та серце нашого спадкоємця.

Ми маємо честь запросити вас на свято з нагоди початку відбіркових змагань наречених у палац Імператора Тайпана Тринадцятого у сьомий день літа.

У конверті ви знайдете квиток, а також список усього необхідного для участі у відборі...»

– Що? – скрикнула я.  

Я двічі прочитала цей дурнуватий текст. Що це за розіграш?

Я набрала Пашку. Сподівалася, він ще не спить. Хлопець відповів моментально.

– Кохана, щось сталося?

– Сталося... Ти міг би зробити пропозицію особисто, а не відправляти дурнувате послання Новою поштою. Каблучка дійсно...

– Стривай, – перебив він мене. – Яка ще пропозиція? Яка обручка? Це прикол такий?

– Не прикидайся, я все зрозуміла, Павло! Тільки до чого цей цирк з відбором наречених? І хто такий Тайпан Тринадцятий? – проговорила я, відчуваючи хвилю обурення, що наче пропалювала мене зсередини, на очі навернулися сльози…

– Ні! Це ти нічого не розумієш! – скрикнув чоловік. – Я не відправляв тобі ніяку посилку! І якби хотів подарувати обручку, то зробив би це особисто!

– Тоді хто це прислав? – спитала я, остаточно заплутавшись.

– А я звідки знаю? З ким ти ще мутиш крім мене, Ярославо?