5: Нехай моє серце вкриється кригою

На ранок всі те й робили, що перешіптувалися про маркізу й чарівника. Навіть, прислуга не побоялася говорити про подібне перед самою Арією, коли одягали її. Дівчина, як слід накричала на них. Сьогодні вони покидали рідну домівку шатенки. В кареті довелося сісти разом, адже дівчина взяла занадто багато речей і вони не помістилися у віз. Тож частину з них розклали в самій кареті. Всю дорогу спадкоємиця розпитувала про замок і є там вихід до жителів поселення.

- О, згадала. – знову перескочивши з теми на тему промовила Арія. – Я написала своїй подрузі про те що я виходжу заміж і вона пообіцяла приїхати до нас і погостювати трохи.

- Навіщо ти розповіла їй де ми живемо?

- Я нічого їй не говорила! У неї достатньо зв’язків аби дізнатися подібну інформацію.

- Добре, нехай приїздить. Тільки напиши їй, що не можна заходити до моєї кімнати, мого робочого простору й в найсхіднішу частину замку.

- А чого не можна заходити в східну частину замку?

- Там знаходиться мій брат.

- Він не покидає замку?

- Так.

- Ти що запір його там?

- Він сам це зробив.

Бажання продовжити розмову в шатенки різко знизилося. Вони мовчали всю дорогу, що залишилася. Коли приїхали прислуга розклала їхні речі. Маркіза не знала, що білокурий хлопець ще в замку вирішив навмисне ігнорувати її для того аби позбутися чар.

- Приготуєш вечерю, кухарка тобі допоможе – беземоційно промовив він.

Арія не знала як реагувати, тож просто направилася на кухню. Вона ніколи не готувала, тож її присутність на кухні більше заважала, ніж пришвидшувала процес. В результаті всі страви приготувала кухарка.

Шатенка вдягла гарненьку сукню й направилася до кабінету Рубініуса. Хлопець схилився над паперами й щось вичитував. Прихід спадкоємиці його дуже здивував.

- Я ж, здається, казав не заходити до мого кабінету.

- Так, але ти встановив це правило для моєї подруги, а я твоя дружина, тож можу вільно ходити по замку.

- Нехай, тільки не заходь до найзахіднішої частини замку.

- Тобі допомогти?

- Ти хіба в цьому розбираєшся?

- Ні, але я можу спробувати.

Дівчина дуже близько підійшла до нього й почала читати текст з рук чарівника поклавши свою руку поверх його. Серце Рубініуса пропустило удар. Він зрозумів, що маркізі вже час йти.

- Накажи прислугам подати обід на балконі західної частини замку.

- А, ти будеш їсти зі мною?

- В мене багато справ.

- Я твоя дружина!

Її суворе обличчя виглядала так мило, що білокурий хлопець ледь втримався аби не засміятися. Аби не видати він замінив усмішку на злість.

- Роби, що хочеш! Тільки не чіпай мене до кінця дня! Завтра мені доведеться виступати перед послами.

Арія розвернулася і пішла до своєї кімнати передавши прислузі прохання господаря замку. Дівчина помітила як хлопець охолов до неї. Він і з самого початку був не в захваті, але, хоча б, відносився нейтрально. Зараз же він те й робить, що кричить. Шатенка вже з хвилин чекала поки Рубініус приєднається до обіду. За правилами замку вона не могла починати їсти поки не прийде господар. Маркіза почала розглядати краєвид, що з цього боку будівлі виглядав просто прекрасно.

Білокурий хлопець поспішав на обід, про який ненавмисне забув. Коли він підійшов до столу, то побачив Арію, яка задивилася на дерева, що розташувалися довкола замку. Через її неймовірний характер чарівник і забув наскільки та гарна. Хлопець і далі міг так спостерігати за нею, якби не образ, який він сам на себе повісив. Рубініус підійшов до столу й гучно поклав на нього папери. Шатенка здригнулася і перевела на нього здивований погляд.

- Починаємо обідати – як ні в чому не бувало, сказав чарівник.

Маркіза хутко підвелася й вклонилася господарю. Надто різко ніж того потребують манери.

- Ще раз – спокійно сказав хлопець.

- А?

- Вклонися правильно. Як того потребує етикет.

Дівчина виконала його наказ. Цього разу вийшло трохи краще. Вони сіли за стіл шатенка щоразу робила помилку взявши не ту ложку чи вилку. Рубініус лише поправляв її й гучно видихав коли та робила помилку. Врешті хлопець не витримав коли вона знову поклала лікті на стіл, ледь не замазавши сукню в супі. Булокурий хлопець підійшов і підкрутив їй рукава по лікоть. Потім встав їй за спин і почав по черзі показувати й розповідати про кожне (столове) наряддя. В якийсь момент Арія перестала дивитися на (столове) наряддя про які він розповідає і просто дивилася на його обличчя піднявши голову догори. Вже через секунду вона тихо розсміялася все ще дивлячись на нього.

- Що смішного? – суворо спитав чарівник скоса дивлячись на її усміхнене обличчя.

- Твій кадик так смішно рухається коли ти говориш.

- Це звичайна природа, в цьому не має нічого смішного.

- Може це смішно тому, що це ти?

Рубініус не витримав. Схопив наповнену їжею тарілку й пішов до свого кабінету. Чарівник не знає як довго зможе переконувати себе й інших своїм образом, якщо від одного її погляду хочеться забути про свою роль.