4: В теплих обіймах долі

Маркіза збирала свої речі й веселилась, адже завтра зранку вона поїде будинку свого нареченого. Про його замок давно ходили легенди. Він будував його для своєї нареченої, яка трагічно загинула через рік після їхнього весілля. Мати все прохала доню не їхати в той проклятий замок, та донька була зачарована, тож їй було без різниці куди їхати, головне, що з ним.

 Рубініус був не так захоплений поверненням додому, адже за кожну пробуту тут годину йому щедро платили. Та по поверненню до замку його чекало не менш виснажливе заняття: знаходження протидії до власних чарів. Він займався останніх два роки, та ніяк не міг досягти, хоч аби якого результату. Вони зі старою відьмо, трохи потеревенили після церемонії. Таємницю контракту вона все ж не видала, але розповіла, що закляття можуть зруйнувати лише особливі чари.

 Почувся гучний стукіт у двері. Чарівник нажахано впустив свої речі. Перевівши подих він пішов відкривати двері. На порозі його чекала наречена обіпершись ліктем на двері. На ній, знову, була нічна сорочка, через, що хлопець хутко прикрив очі.

- Чого ж не дивишся, любчику? Ми ж, майже, заміжні, сам сказав! – з насмішкою промовила Арія.

- Що ти хотіла? – все ще тримаючи руки перед очами спитав білокурий хлопець.

- Тебе – не вагаючись відповіла дівчина.

Вона вихопила його руки й поклала собі на сідниці. Ногою зачинила двері. Шатенка була налаштована рішуче, тож все, що залишалося Рубініусу: задкувати, аби вона не відвала йому ноги. Арія вела його до ліжка, де успішно повалила його на спину, а потім залізла на нього перекривши йому подих.

- Що ти робиш? – нажахано спитав чарівник.

- Після одруження наречені проводять особливу ніч в обіймах один одного – весело пояснила маркіза.

- Але ж ми ще не одружені!

- Ні?

- Ні, це була просто перевірка наших душ на спорідненість.

- Отже, я не отримаю своїх обіймів? – сумно спитала дівчина.

Хлопець, трохи, заспокоївся. Він легенько посадив її до себе на коліна й почав заспокійливо гладити по спині та голові.

- Знаєш? – вже, майже, сплячи спитала шатенка.

- Що? – поклавши підборіддя їй на голову спитав білокурий хлопець.

- Я не думаю, що мої почуття це магія.

Рубініус затамував подих.

- Коли я тебе побачила, то подумала: Що за бовдур вирішив мені завадити. Та коли роздивилася твоє обличчя, то зрозуміла, що цей бовдур ще й гарний.

Чомусь у чарівника вирвалася усмішка. Він очікував неймовірного зізнання в кохані, яке б все одно нічого не значило, але точно не такого.

- І що? Я досі бовдур? – з усмішкою спитав хлопець.

- В переважні більшості так, але коли ми розмовляємо, як зараз, я справді відчувати, що доросліший, хоч і не набагато.

Серце Рубініуса пропустило удар. Він й справді помічав подібне, але почути його думки з її вуст було справді певною мірою шляхетно. Йому чомусь подобався той зв’язок, який зароджується між ними. Можливо, років так через три вона буде виголошувати його думки на всю країну, коли буде стояти поруч з графами й королями.

Маркіза не могла чути його роздумів, але його руки перестали гладити її по спині, тож дівчина боляче вдарила його ліктем в сонячне сплетіння.

- Чого спинився? – зі злістю спитала Арія.

- Вам би повчитися манер, маркізо.

- Мене вчили їм, до поки я під час чаювання з принцесою не поставила собі на голову чашку й не налила туди гарячого чаю, не проливши ні краплі. Тоді вони й впевнилися, що мій рівень манер на вищому рівні.

- Мені, здається, як раз навпаки.

- Не знаю. Ти гладиш чи як?

Все ж, майбутня господиня заснула в кімнаті чарівника й повернулася до своєї кімнати лише під ранок.