3: За покликом долі

Ніхто так і не зміг витягнути маркізу з кімнати до церемонії перевірки сумісності. Господарі почали нервуватися, тож за дві години до церемонії примусили чарівника поговорити з нею. Адже він був єдиний кого вона послухає.

 І ось, Рубініус Офей, найславетніший маг усіх часів стоїть під дверима аби попрохати Арію вийти. Хлопець дуже не хотів цього робити, але тоді цей ганебний процес затягнеться ще надовше і він неодмінно почує докори старої нахаби. Білокурий тихенько постукав.

- Їжу залиште під дверима – долинув з кімнати голос шоколадноволосої.

- Це я. Твій наречений – спокійно промовив він.

У відповідь була тільки тиша. Чаклун вже було хотів знову постукати, як двері відчинилися. Перед ним з презирством на обличчі й в одній нічній сорочці стояла спадкоємиця. Хлопець одразу відвів погляд, присоромившись відкритості дівчини.

- Що хотів? – зі скепсисом спитала вона.

- Принцесо, вам хіба не варто було накинути хоч щось на себе? – все ще боячись подивитися на неї спитав Рубініус.

- Для того, щоб вдягти корсет мені потрібна прислуга, а всіх їх повиганяла.

- Може тоді хоча б накинули щось?

- Вас це так турбує?

- Просто не пристойно незаміжній дамі розгулювати в одній сорочці.

- Ми ж скоро маємо одружитися.

- Але, це не точно.

Дівчина різко схопила його лице і примусила його дивитися їй в очі. Оріхові очі були повні надії, і одне неправильне слово могло позбавити їх її.

- Ви хочете зі мною одружитися? – примушуючи його відповісти спитала Арія.

Чарівник намагався відвести погляд від її пильних очей і ненароком поглянув на її груди. Його щоки моментально залило рум’янцем. Шоколадноволоса, здавалося, не розуміла його реакції. Для неї було звично ходити в одній сорочці перед батьком, а іншим чоловікам бути в її оточені було заборонено.

- Так – видавив із себе білокурий хлопець.

- От і добре. Магія зчитає ваші думки й підтвердить наш союз. – радісно промовила вона.

- А, принцесо, всі хвилюються чи прийдете ви на свято. – коли вона пішла сказав їй він.

- Тоді чому вони ще досі не тут? – не розуміючи спитала маркіза.

Чаклун передав, що спадкоємиця вже чекає прислугу для підготовки до свята. Через дві години він стояв біля церемоніальної арки, яку встановили в саду, в білому смокінгу. Почулися фанфари й до невеличкої кількості гостей вийшла Арія в довгій чорній сукні прикрашеній кривавими рубінами. Декольте вигідно підкреслювало її форми, що не могло не нагадати Рібініусу недавню сцену. Дівчина стала навпроти нього. Музика стала гучніше і до неї додався стукіт барабана. Вся обвішана різноманітним пір’ям до них вийшла стара відьма. Її очі були міцно заплющені, і всім здогадалися, що вона сліпа. Вона підійшла до пари й зі злістю повернула обличчя в бік хлопця.

- Дайте свою руку, Аріє Ізабе – гучно сказала бабця.

Маркіза простягнула їй руку і та неочікувана відкрила очі. Вони були криваво червоного кольору. Всі в залі перелякалися, окрім чаклуна. Відьма довго вдивлялася в її руки, а потім дістала рожеву фарбу і намалювала на ній квітку.

- Руку, Рубініус Офей. – зі злістю сказала бабця.

Вона також довго вдивлялася в його руку. Хлопець був, майже, впевнений, що вона намалює, що завгодно тільки не рожеву квітку. Та стара відьма здивовано роззявила рота і перевела презирливий погляд на білокурого хлопця. Вона через силу дістала рожеву фарбу і намалювала квітку. Моментально малюнки на обох руках засвітилися і відділилися від рук. В ту ж мить малюнки метнулися ввись й ідеально наклалися один на одного. Всі радісно почали кричати. Всі, окрім старої відьми й здивованого чаклуна.

- Ми одружимося! – радісно крикнула спадкоємиця.

- Так... – досі не вірячи прошипіла жіночка.

- До речі. Тебе звати Рубініус ? – з насмішкою спитала шоколадноволоса.

- Так, а що? – не розуміючи перепитав він.

- Схоже, я не дарма вдягла цю сукню. А можна я буду звати тебе Рубі?

- Ні!

- Добре, Рубі!

Дівчина підхопила низ своєї сукні й почала тікати від нього, очікуючи, що він побіжить за нею. Відбігши на достатню відстань вона обернулася аби побачити виснажене обличчя білокурого хлопця. Та його там не було. Хтось в ту ж мить обережно обійняв її за талію. Вона нажахано повернулася в той бік і побачила свого нареченого.

- Чи не забули ви, принцесо, що в мене є магія?

- Що ви робите? Приберіть руки!

- Я, майже, офіційно одружений на вас, тож в цьому не має проблеми. Тим паче подібне вас не хвилювало раніше.

- Коли ми поїдемо до вашого дому?

- Завтра.

- Завтра?

- Так, я хочу відсвяткувати хоч наше весілля на своїх правах.