2: Наслідки, які тільки починають нас настигати

Хлопець був дуже здивований, що вже казати про батьків, які спочатку перелякалися, що втратили єдину спадкоємицю, а потім зраділи, що їх рід нарешті буде мати продовження. Та радість ця минула дуже швидко, як тільки вони зрозуміли, що маг навряд че погодиться на одруження з їхньою донькою.

- Доню, може варто спочатку спитати думки твого ймовірного нареченого? – обережно спитала мати.

- Я кохаю його. Хіба цього не достатньо? – не розуміючи перепитала шоколадноволоса.

- Вибачте, принцесо, та я не можу на вас одружитися – з посмішкою відповів маг.

- Чого? Ти не любиш мене? – надувши щоки розпитувала вона.

- Боюся, принцесо, на ту хто наважиться зі мною одружитися буде накладене жахливе закляття. – все ще посміхаючись відповів він.

- Що за прокляття і чи можна його зняти?

- Вибачте, принцесо, та це мені не відомо. Той хто прокляв мене, подбав аби я дізнався всі умови договору після того, як зніму його.

- Я не боюся проклять!

- Досить! – крикнув голова роду Ізабе. – Він залишиться тут на три дні. Ми запросимо жіночку, що спеціалізується на серцях поєднаних долею. Хай вона й скаже чи будете ви разом, чи ні.

- Але, любий, як ми можемо змусити ні в чому невинного хлопця насильно жити в нашому будинку? – благаючи промовила жінка.

- Ми його не змушуємо, а просто виконуємо умови договору – спокійно відповів чоловік.

Він дістав сувій з за пазухи. Там великими літерами було написано: «Контракт на надання магічних послуг». Чоловік указав вказівним пальцем на третій пункт договору. Там було написано: «3. Контракт включає проживання на період надання магічних послуг.»

- Виходить, мій наречений залишиться? – з посмішкою спитала маркіза.

- Я, й не збирався, йти – тяжко зітхнувши промовив він, і попрямував до виходу.

Молода господиня, ледь, не впала від його слів. Прислуга вже збиралася ловити її, та в останній момент дівчина випрямилася і побігла за ним. Всім, нічого не залишалося, як йти за ними.

За високими дверима батьківського кабінету вирішувалися важливі питання, що стосувалися життя Арії Ізабе. Та все, що вона могла робити – стояти під дверима і підслуховувати в невеличкий прозір між дверима. До неї підійшла покоївка.

- Ви, що підслуховуєте, маркізо? – спитала вона.

Шоколадноволосу дуже насмішило розуміння, що вона представниця знатного роду стоїть під дверима і намагається розгледіти, що там. І її засуджує покоївка, яка могла так само підслуховувати коли її зачинали.

- Ви тут аби принести, Оресту Ізабе, обід? – ввічливо спитала вона.

- Ні, я просто проходила мимо – спокійно відповіла жінка.

- То йдіть куди йшли, і не суйте носа не у свої справи – зі злістю протараторила спадкоємиця.

Покоївка побігла чим душ від неї, а Арія продовжила підслуховувати. З за дверей почулися звуки відсовування стільців. Дівчина швидко відбігла від дверей і стала біля вікна, удаючи, що її зацікавив краєвид. До неї ззаду тихенько підійшов чаклун.

- Що цікавого побачила? – спокійно спитав він.

- Що? – перелякано перепитала маркіза.

- Ну ти ж дивилася у вікно.

- А, так. Скоро зима. Бачиш птахи відлітають.

- Взагалі то, скоро літо, і птахи не відлітають, а навпаки прилітають.

- А я, що сказала.

Хлопець, навіть, не став сперечатися. Просто з посмішкою на обличчі попрямував до вартового, який повів його до кімнати.

 У дверях стояв господар. Він пильно спостерігав за цими двома. Хоч йому й хотілося бачити всі ці легкі натяки, та він мав думати раціонально. Тож просто скидав це все на дружні балачки.

- Що, ви вирішили, батьку? – як тільки спадкоємиця помітила його, то відразу спитала.

- Ми документували, що він залишиться в нашому замку на період до приїзду ворожки. Вона повідає нам чи буде мати цей шлюб долю. Якщо так, то ти будеш вимушена поїхати з ним, а якщо ні, чаклун взяв на себе завдання вилікувати тебе від якихось чарів.

- То він все одно буде поряд зі мною?

- Краще поясни, як можна закохатися в незнайомця тільки но глянувши на нього?

- Батько, ти не зрозумієш. Ти не бачиш неймовірної краси його блакитних очей.

- А ти будеш кохати ці очі через рік?

- Звісно

- А через десять?

- Звісно. До чого ці питання?

- Просто хотів упевнитися у твоїх намірах.

Вони розійшлися. Протягом наступних двох днів Арія вишукувала свого нареченого по всьому замку. На третій день їй набридло, тож вона вирішила повернутися до своїх справ, а саме збиранню квіточок. Шоколадноволоса вийшла на свою улюблену галявину з величезним дубом. Яке було її здивування, коли вона побачила під ним чаклуна. Білявий хлопець, мирно спостерігав за пташками, що пролітали в безкрайому небі. Маркіза хотіла тихенько підкрастися до нього.

- Ви щось хотіли, принцесо? – навіть, не дивлячись на неї спитав він.

- Чого ви ховаєтеся від мене? – надувши щоки спитала Арія.

- Я не ховався. Прости ви не там шукали.

- Чого ви завжди розмовляєте, наче вам п’ятдесят?

- А чого ви говорите, наче вам шість.

Вони зі злістю дивилися один одному в очі. В решті хлопець опустив погляд. Піднявши його вже з посмішкою на обличчі.

- Хочете покажу вам свою магію? – весело запропонував маг.

Спадкоємиця, навіть, не відповідаючи сіла на землю ближче до нього.

- Зазвичай, я використовую свій посох – почав він поглядаючи на маркізу, яка зручно розташувалася на його плечі. – Та через вашу вихідку я не встиг зреагувати, тож використав свою природню магію. Вона була нормальною... колись. До поки стара чаклунка не прокляла мене за те що моє кохання погубило її доньку. Тепер моя магія закохує в мене всіх на кому я її використаю.

- То, я закохалася у вас через вашу магію?

- На жаль, так.

Шоколадноволоса не знала, як реагувати, тож просто побігла до своєї кімнати. Білявий хлопець продовжив спостерігати за птахами подумки готуючись до зустрічі з тою хто прокляв його.