4.3

Невеликий ресторанчик.

   Розкішний зимовий сад.

   Мене проводить охорона Арбатова. У весільній сукні.

   – Сюди.

   Вказують на якийсь коридор.

   Попереду я чую музику. Помічаю гостей за столиками. Їх зовсім небагато. Напевно, лише обрані.

   Доріжка посипана білими пелюстками троянд.

   Але ми чомусь повертаємо убік.

   – Олександре!

   Я видихаю, опиняючись у якомусь кабінеті.

   Арбатов вже тут. І… Він такий сліпуче гарний, що мені хочеться замружитися!

   - Ти прекрасна.

   Він дивиться на мене так…. Проникливо. В його очах з'являється захоплення.

   - Ти найкрасивіша наречена, Дано.

   Підносить мою руку до губ, залишаючи на ній опік від свого поцілунку.

   – Але… Я думала, що…

   – Що не так одразу? Навіщо тягнути? Якщо ти вже прийняла рішення. Але кілька моментів перед тим, як ми все оформимо, все ж таки будуть. Ось. Присядь.

   Він відсуває для мене стілець. Посуває якісь документи.

   - Що це?

   - Шлюбний контракт. Ти ж розумієш. Іншим договором нашу домовленість я оформити не міг. Тут умова про нерозголошення. Твоє підтвердження, що ти не претендуєш на мій бізнес та майно, і… Подивися, Дано. Така сума тебе влаштує? Коли наш шлюб завершиться, ти будеш дуже заможною жінкою!

   Чомусь у мене в очах пісок. Дуже колючий. Дуже.

   Це так дико. Перед самим весіллям підписувати документи про те, що я отримаю, коли ми розлучимося! І… Чомусь так боляче!

   – Дана? Що не так? Тебе не влаштовує сума? Там ще квартира у центрі міста. На мій смак. Але, гадаю, тобі сподобається. Якщо ні, то вибереш іншу.

   - Ні, ні, Олександре. Мене все влаштовує.

   Швидко підписую документи, навіть не бачачи, що там за суми та інші умови. Бо все розпливається перед очима. Арбатов міг мені підсунути зараз будь-який договір! Та навіть і на продаж органів, а я б і не помітила!

   - Ось і чудово. Ну, а тепер пішли одружуватися?

__________________