– Ай! Відпустіть! Та що ви…
Це реально взагалі? Хіба таке буває?
Серед білого дня на мене раптом напали якісь амбали в чорному і тягнуть у якусь машину, більше схожу на танк!
– Допоможіть! Та пустіть ви! Що ви собі дозволяєте?
Я відчайдушно відбиваюся.
Кричу про допомогу.
Та як таке взагалі можливе?
Я тільки вийшла з магазину, як вони зграєю кинулися до мене.
Один просто підхопив ззаду нагору, обхопивши під грудьми руками. А другий…
Здається, зараз упіймає мої ноги, якими я відчайдушно молочу в повітрі!
Пакет випав. Все розсипалося просто асфальтом!
Невже ніхто не поможе? Та що таке?
- Ааааааааа!!! Викрадають!
Я відчайдушно кричу. Як сирена.
– Ану. Припини. Чи тобі рота заткнути? І пов'язати?
Шипить один із викрадачів у чорному.
- Ви помилилися!
Мотаю головою з боку на бік. В надії, що хтось із перехожих все ж таки кинеться мені на допомогу!
Але амбали обступають мене з усіх боків!
– Я не якась дочка олігарха! І точно не могла мати справ із такими, як ви! Я звичайна дівчина. І…
– Просто. Замовчи. І перестань сіпатися.
Один з них все ж таки ловить мене за ноги. Правда, перед цим я встигаю з усього розмаху зарядити йому прямо в щелепу!
- Та щоб тебе! Хочеш, щоб з тобою по-іншому, га? Вирубати тебе, чи що?
- Бос наказав не чіпати, - похмуро заявляє хтось збоку, і я відразу користуюся цим, щосили впиваючись зубами в руку того, хто тримає мене за грудки.
– Ах ти чорт!
Виє він, але тільки стискає ще міцніше.
– Та начхати. Бос сказав швидко та акуратно. Головне, доставити.Вона нам такий ор тут влаштувала, що легше вирубати і все.
- Не треба. Не треба мене вирубувати.
Перелякано розплющую очі.
Бачу, що вони не жартують.
- Я зрозуміла. Все зрозуміла. Ви серйозні люди і працюєте на ще більш серйозного. Але ви просто помилились! Я точно не та, хто вам потрібна!
Жодних таємниць я не знаю. Дорогу нікому не переходила.
Викуп за мене вимагати нема з кого, бо я давно сирота.
– Просто. Замовкни!
Шиплять мені у вухо і зовсім неакуратно таки запихають у машину.
Хоч я кричу і звиваюся.
Але мені вже встигають затиснути рукою рота.
- І не здумай кусатися.
Гарчить мені прямо в обличчя один із цих виродків.
- Ну що? Пов'язка чи мішок?
Мені зверху на голову опускається щось запорошене.
Як не намагаюся, а скинути мішок не можу!
Руки та ноги надійно фіксують. Так, що й не ворухнутися!
Ой, матусі!
Що тепер буде зі мною?
-------------------
Дорогі друзі! Вітаю вас у новій історії!!!
Величезне прохання! Підтримайте нову книгу вашими лайками та репостами!!! ( зірочками)!!! Це неймовірно багато значить для автора!!!
Також не забувайте додавати книгу до бібліотеки, щоб вона не загубилась!
Ну, поїхали!!! Люблю вас!!!
ВАША Кіра
_________________