25

- Я не збираюся з вами спати! - відрубала я, миттєво випроставшись і грюкнувши порожнім келихом по стільниці. - Навіть і не мрійте!

Демлі з подивом подивився на мене, а потім до нього дійшло.

- Я теж не збираюся займатися з вами цим! - він хитро примружився. - Ми просто будемо спати з вами в одній кімнаті.

Я стиснула кулаки. Стало і прикро, і ніяково за цей казус.

- Та я не про це ...

- А про що? - Демлі наблизився і зупинився за кілька кроків. - Ви ясно висловили своє бажання.

- Навпаки, я ...

- Не обманюйте мене, Лінтро, - Демлі відвернувся і попрямував до шафи, - Втім, це не важливо, - доповнив чоловік і витягнув з надр дубової махини теплу ковдру.

- Мені потрібно до Катрін, - здалася я.

Ну ось який сенс суперечити, якщо я і правда подумала про це? Внутрішній голос єхидно засміявся.

І ось як ти відмовишся від того, щоб відпустити шпильку самій собі?

- Лягайте, міс Гріффіт, - попросив Лео і вказав на ліжко. - Не бійтеся, я не стану посягатися на вашу честь.

- А ви? - не подумавши, випалила йому, від чого Демлі підняв брову в німому подиві.

- А що я? - нетямущий чоловік покосився на мене, - Я теж ляжу.

- Зі мною в ліжко? - я стрімко червоніла.

- Лінтро, - реготнув він, а я відчула, що мої щоки запалали ще більше. Навіть долоньки до них приклала, поки Демлі стелив ковдру і не бачив моїх маніпуляцій.

- Якщо ви того побажаєте, то з вами в ліжко, - він лукаво підморгнув, - Однак врахуйте, я чоловік старих правил, до весілля - ні-ні!

Тут вже не витримала я. Спочатку сховала знов почервонілі щоки, потім пирснула в кулачок. А потім, не стримуючись, голосно зареготала, разом забувши про всі пристойності. Поганий приклад заразливий, як кажуть.

Демлі спостерігав за мною і теж посміхався. Ніби й не було між нами дивної розмови і вагомих підозр.

- Я вкладуся в кріслі, - дочекавшись, поки я насміюся, уточнив Лео, - Не турбуйтеся.

Я ж у відповідь тільки кивнула і розслабилася.

Ні, я, звичайно. думала про те, що в цьому маєтку багато кімнат і йому зовсім не обов'язково перебувати зі мною поруч, і все таке. Та й перестала вже думати про те, що це знову удар по моїй репутації. Але коли я піднімала очі на Лео, то забувалося абсолютно все.

Лягла в м'яке, просторе ліжко і зручно вмостилася під ковдрою.

Очі закривати не поспішала, розглядаючи, як Демлі знімає камзол, акуратно вішає його на стілець в одному з найближчих кутів в кімнаті. Дивилася і на те, як сорочка з'їжджає, відкриваючи молочно-білу шкіру чоловіка й трохи мліла.

Гарний він, Демлі цей. І коли хмуриться, і коли посміхається. І коли дивиться на мене дивним, оцінюючим поглядом. І коли недбало волосся поправляє. Ось, як зараз.

Зніяковіло закриваю очі, коли Лео ловить мій погляд. А внутрішній голос мовчить. Дихаю так, щоб було чути всі звуки в кімнаті. Щоб не пропустити моменту, коли він вляжеться в кріслі і вимкне світло. Тоді можна буде без страху відкрити очі і в місячному світлі вивчати контури загадкового, але звабливого чоловіка.

Розумію, що гасне світло, Демлі вмощується в кріслі і злегка позіхає, намагаючись відтворювати якомога менше шуму.

А моє дихання збивається - чомусь серденько ображено кевкає, адже на подив, я відчуваю сильне розчарування. Так, мені справді хотілося, щоб він приліг поряд. І тоді б я не відчувала себе настільки самотньою в цьому дивному магічному світі. У світі, де мої рідні - фантоми, а той, з яким я буду змушена пов'язати своє життя ... Інакше він помре. Я все пам'ятаю...

У будь-якому випадку, я спробую його врятувати, нехай він поки нічого і не підозрює.

Відкриваю очі, і на мене навалюється темрява. Проходить деякий час, перш ніж я починаю розрізняти темний силует навпроти ліжка.

Демлі лежить спокійно, не ворушиться, немов він уже спить. Згодом я все більше звикаю до темряви, і тепер погано, але все ж розрізняю малюнок на ковдрі, під якою сховався Демлі. Його кучеряве волосся, гострий ніс, що виділяється на тлі подушки.

Протяжно видихаю, не відразу помітивши, що це вийшло дуже шумно. Лео ворушиться, піднімається на лікті і ледь чутно питає:

- Лінтоа, що таке? Вам погано?

Я тут же закриваю очі. Ні, мені не погано, мені ... жахливо. Здається, що мене полонили такі почуття, які раніше не відчувала ніколи. З Еріком - точно ні. А ось зараз ... Господи, чому так б'ється серце і шумить у вухах? Відповісти не виходить, тому я тільки ковтаю слину і мовчу.

Якщо Лео і рухається, або щось запитує ще, то я цього не чую. Серце б'ється все швидше, ніяк не реагуючи на благання господині.

І хочеться все це зупинити, і ніяк не виходить, тому я тільки тремчу і сильніше закриваю очі.

Ліжко позаду мене мнеться, і поверх ковдри прослизає міцна чоловіча рука.

Серце робить кульбіт і, здається, зупиняється. Я намагаюся вдихнути, але виходить не з першого разу. Демлі притискає мене до своїх грудей і шепоче усілякі дурниці.