21. Зізнання

Руслана

 — Ага. Я ніколи не ходила на побачення, — сказала я.

— Зовсім ніколи? — здивувався він. — Але ж ти така красива… 

— Ну, в школі мені ніхто не подобався, а потім, коли батьки загинули, не було часу. Я навчалася і дивилась за Іванкою. Вона завжди була така непередбачувана…

— А Тадей, з ним ти ходила, — згадав Ярема. 

 — Ага, — я відчула, що червонію. — Чомусь я не думала про наші зустрічі, як про побачення. Ну, вірніше, Тадей завжди був для мене другом…

— А він думав, він хотів навіть пропозицію тобі робити, — Ярема усміхнувся. — Я його відмовляв… 

 — Справді? — ця новина вразила мене.  — Я не знала, навіть не здогадувалась…

— Ти йому дуже подобалась. Я навіть відчував провину через те, що сам не бажав вам щастя і все таке… Він питав, чи я не проти ваших побачень, а я лицемірив, — Ярема зітхнув. — Я не така хороша людина, як ти.

— Тепер мені незручно, що я була така неуважна, — я дійсно відчула провину і перед Тадеєм, і перед Яром. — Але похід кудись з тобою — це зовсім інше…

— Ти ж не робиш це з жалощів, правда? — він зазирнув мені в очі, його голос звучав спокійно, хоча, певно, він хвилювався. — Ти дійсно хочеш піти на побачення зі мною?

— Так, — відповіла я, мабуть, занадто поспішно. — Дуже хочу…

Від цього, що я практично зізнавлася, що небайдужа до нього, мені стало соромно, я швидко побажала Яру доброї ночі і вийшла зі спальні. Серце калатало в грудях, я відчувала якийсь дивний неспокій. Невже я дійсно закохалася в нього?

***

Перед нашим побаченням я дуже хвилювалася. Думала про те, що вдягнути, яку зачіску зробити, а ще — чи комфортно буде Яру, чи не буде він комплексувати через те. що всі навколо будуть здорові, крім нього…

Але коли я  вдягнула свою єдину “парадну” сукню вишневого кольору і вийшла зі своєї кімнати і спустилися донизу, він вражено поглянув на мене.

— Ти дуже красива сьогодні, Русю, — сказав Яр. 

 — Ти теж дуже красивий, — сказала я. 

Мені хотілося обійняти його, але я не наважувалася. Було соромно — а раптом він відчув учора, що я поцілувала його? Що він про мене подумав?

— Поїхали, я вже викликав таксі. Сеанс вже скоро, за сорок хвилин. Сподіваюсь, ти дивишся ромкоми?...

***

 Коли ми вже сиділи в залі, я з полегшенням зрозуміла, що ніхто не звертає на нас уваги. Людей взагалі було небагато. Ми зручно розмістилися на диванчику в самому кінці залу. Коли почався фільм,  я намагалася стежити за подіями на екрані, але мимоволі думки поверталися до Яреми, я думала, чит він теж відчуває таке хвилювання, як і я. Хоча, мабуть, у нього, на відміну від мене, було безліч побачень…

Коли на екрані героїня ледь не посковзнулась, а герой її притримав, я відчула, як Ярема торкнувся своєю долонею моєї долоні. 

Я не прибрала свою руку, відчула, як по всьому тілу ніби пробігли мурашки. 

— Не думала, що чоловікам подобаються такі фільми, — прошепотіла я. 

— Чоловікам подобається, коли жінки поруч з ними задоволені, — він переплів наші пальці.

— Це справжні чоловіки, — кивнула я. Відчувала, що моя рука ледь тремтить від хвилювання. 

— Русю… — його голос став тихішим.

На екрані я побачила, як герой чмокнув героїню в щоку.

— Ти вчора щось хотів мені сказати… — згадала я. 

— Так, хотів, давно хотів сказати, набагато раніше, ніж вчора, — він простягнув руку до мого обличчя і торкнувся нею моєї щоки, зазирнув в очі. Зараз виглядав впевненим і спокійним, в його погляді я бачила ніжність. — Я давно кохаю тебе. 

Я не могла промовити й слова, лише дивилася на нього і усміхалась. Все виявилося так просто, мене переповнювало щастя. 

 — Я теж… — зрештою зірвалося з моїх губ. 

І тоді Яр подався вперед і поцілував мене. Ніжно, але все одно рішуче і пристрасно. Одна його долоня лишалась на моїй щоці, а інша торкнулась талії.

Я відповіла на поцілунок, відчуваючи, як щастя переповнює мене через край. Я дуже кохала його зараз… 

Ярема

Вона дійсно сказала це… Вона кохає мене…

Я вперше за довгий час почувався щасливим. Серце билось швидко-швидко, коли наші губи торкнулися. Хотів зробити це ніжно і легко, але було надто важко приховати, як давно я хотів поцілувати її, тому вийшло доволі пристрасно. 

Мені знову здалося, що я відчуваю ноги, а не тільки те, що вище. Господи, дай мені сил, я маю одужати заради неї… 

Вона відповіла на поцілунок і тільки тоді я зрозумів, що це все дійсно не сон. Моя долоня торкнулась її талії. Мені хотілось посадити Русю ближче, може, навіть собі на коліна, але я вчасно згадав, що ми все ж не вдома, тож врешті-решт відірвався від її губ і розплющив очі. 

— Я не хотів, щоб ти була з інвалідом, — сказав неголосно. — Може, це все ж не найкраща ідея?

Це була моя остання спроба відсторонитися. Я вирішив, що якщо зараз вона все одно не відсторониться, то я теж не буду.