18. Знайомство з батьками

Руслана

Це було так несподівано, що почувши ці слова матері Яра я ніби втратила дар мови. Лише стояла і переводила погляд з неї на Яра. 

— Ну, ми зіштовхнулись з Настею, — Яр знизав плечима. — Зіштовхнулись би з тобою — розповів би тобі. 

— Це якось ненормально, — продовжувала обурюватися вона. — Он твій кузен щодня телефонує мамі і розповідає, що в нього нового. А тут, якби я з тобою не зіткнулася, ти, певно, і на весілля б нас не запросив! 

— Ти надто драматизуєш, — Яр натис на пульт і хвіртка відчинилась, після чого він проїхав всередину двору. — Зайдете на чай? 

— Олено, це ж добре, що він тепер не сам, — подав голос батько Яра.  — Ти ж сама весь час переживала про те, що з того часу, як Ярема розійшовся з Настею, він більше нікому не буде потрібний…

Мати так зиркнула на нього, що він вмить замовк.

— Нічого такого про “непотрібний” я не казала, ти, як завжди, все переплутав, — промовила вона. — Просто боялася, що ти, Яремо, зв’яжешся з якоюсь аферисткою, якій треба лише твої гроші…

— Руся — не аферистка. І попрошу не робити таких натяків, — він ледь насупився, ми всі якраз дістались до будинку і увійшли всередину. — Я буду за хвилину, заходьте, — сказав Яр і пішов до ліфта. 

— Давайте я приготую чай, — сказала я. — Ви який любите? Чи, може, каву?

— Мені треба щось заспокійливе, — його мати почала обмахуватись рукою. — Син, он, зовсім не радий бачити. А я ж заради нього стільки всього зробила… І ще й невдоволений, що я переживаю. Але ж я розумію, що зараз від нього дійсно можуть хотіти саме гроші, — вона поглянула тепер на мене. 

 — Можу приготувати чай з м’ятою і ромашкою, — я вирішила ігнорувати її слова про гроші. — Якщо треба якісь ліки, теж можу знайти. Я медсестра за професією. 

— Значить, медсестра… Ну, це зручно, певно. Але не сподівайся на щось серйозне, він з тобою саме через зручність, — вперто сказала жінка. — Спадок він на тебе не напише. 

— Олено, та досить вже, — її чоловік зітхнув. — Руслана, правильно? — він поглянув на мене. — Я — Михайло, пробачте мою дружину, вона буває надто безпардонна. Але вона дуже любить Ярему і не хоче, щоб він страждав.

— Дуже приємно познайомитися, — я усміхнулась. — Ярема… він дуже хороший. Я ніколи не зроблю йому боляче… Не турбуйтесь через це.  

— Це добре, — він теж усміхнувся. — Він пожвавішав з вашою появою, це видно. Дякую вам.

— Ти ще й дякувати їй будеш? Я взагалі не вірю, що у них все насправді! Кажу тобі, ця дівка…

— Мамо, — раптом ми почули голос Яра з дверей на кухню, де я вже робила чай поки батьки Яра сперечались. — Ще одне недобре слово в бік Русі і можеш їхати додому. Я не жартую. 

Я відчула, як мені одразу стало тепло на душі. Мені захотілося прямо зараз обійняти Ярему, щоб показати їм, що я дійсно кохаю його. Хай навіть це почуття і не взаємне, але його батькам не обов’язково про це знати…

— Ти дійсно готовий вигнати рідну матір з дому? — охнула вона.

— А ти спробуй перевір, — він ледь насупився. 

— Олено, ти перегинаєш, — Михайло зітхнув. — Бачиш же, як він захищає її. Значить, точно кохає. І це добре. Не всі жінки такі, як Настя. 

— Він сам вигнав Настю, робив все, щоб вони розійшлись! — вона підтисла губи.

Я увійшла до вітальні з тацею, на якій стояли чашки з чаєм, цукор, тарілки з лимоном, варенням та печивом. Розставила все це на столі. Потім підійшла до Яреми, обняла його за плечі і поцілувала в щоку. Він теж обійняв мене. Ледь чутно сказав на вухо:

— Дякую... 

Ярема

Руся була дуже хорошим другом. Якби не вона, навіть не знаю, що б зі мною було зараз. 

Спочатку, коли побачив батьків і Руся знову підіграла, думав, що все це буде мене сильно дратувати, що мені буде незручно.

Але по факту мені подобалось, що ми стали трохи ближче, хай і для гри. Вона ніколи просто так не обіймала мене.

Поцілунок… Ну, був тоді, на дивані. Вона тоді так само чмокнула мене в щоку. 

Вона просто хороший друг. 

Вечір з батьками проходив нудно. Мати говорила безперервно, ну, в цьому був і деякий плюс. Коли на годиннику вже перевалило за десяту, я запитав:

— А ви що, додому не поїдете? 

— Виганяєш? — мати докірливо похитала головою. — Ні, щоб сказати: “Заночуйте в мене, разом веселіше…”

Я розумів, якщо ми ночуватимемо разом, наш з Русею фарс точно розкриється. Поглянув на неї. Вона сиділа на стільці поруч з моїм кріслом, дуже близько. Ми ледь торкались плечима. 

Руся поглянула на мене і ледь помітно кивнула. 

Невже вона хоче, щоб вони лишились? Хоча, тоді більше шансів, що вони більше не приїдуть найближчим часом. З іншого боку, ну що, пояснимо, що спимо окремо, це їх не здивує, думаю. Може, принизить мене трохи, але пофіг. Час подорослішати і ставитись до цього спокійніше.

— Якщо хочете, можете заночувати, Руся підготує вам кімнату. 

— Чудово, — мати кивнула. — Руся дуже турботлива… Але тобі з твоїм статусом певно, краще було б знайти більш світську наречену… Ну вже як є… Ми нічого не можемо змінити…