16. “До речі, ти гарно танцюєш”

Руслана

Чомусь зараз, коли я робила йому масаж, відчувала хвилювання. Не могла ставитися до Яреми нейтрально. як до інших пацієнтів. “Це через те, що він минулого разу щось відчув”. — сказала я собі. Хоча, може, й не тільки через те. Мені було приємно торкатися до нього, хоча це було й непрофесійно. Але хіба ми завжди все в житті робимо професійно?

 — Так нормально? — запитала його я, розминаючи м’язи ніг. 

— Ага, — сказав він неголосно. — Хай я і не відчуваю зараз, тільки коли ти торкаєшся вище. 

Я одразу згадала той випадок, коли "торкалась вище", і кров прилила до обличчя. 

— Нічого, я впевнена, що відчуєш, — сказала неголосно. — Знаєш, мені цієї ночі наснився сон… 

— Який? — він поглянув на мене знизу вгору, обернувши до мене голову. 

— Наче ми з тобою танцювали вальс, — сказала я.  — До речі, ти гарно танцюєш. 

— Звідки тобі знати, що я гарно танцюю? — він здивувався. 

 — Ну, зі сну, — я розсміялася. — А що, це не так в реалі?

— Хтозна, я вже й не памʼятаю, коли танцював востаннє. Хоча ні, памʼятаю. То була якась вечірка, на яку запросили Настю. Я тоді ще полюбляв вечірки, музику і таке інше. 

 — Значить, коли ти станеш на ноги, підемо разом на вечірку, — сказала я.  — І будемо танцювати! Правда, я не дуже вмію, але якщо ти гарно танцюєш, то і в мене вийде.

— Думаєш, ми тоді ще будемо спілкуватися? — коли Ярема питав це, він вже не дивився на мене. Його голос був якимось незвичним, чи то сумним, чи то ще якимось таким. 

— А ти не хочеш, щоб ми спілкувалися? — у мене чомусь пересохло в горлі. Було страшно, що він скаже слово “ні”.

— Я такого не казав, — відповів він, все так само не дивлячись на мене. — Ти хороша. Інколи аж надто. Але я б не хотів, щоб ти спілкувалась зі мною через жалощі. Краще вже за гроші. 

 — А існування інших причин ти відкидаєш? — я ледь насупилась. 

— Ну, так, ми друзі, пробач, — Ярема кивнув. — Може, і будемо спілкуватися, хтозна. 

 — Так уже краще, — кивнула я, але відчувала якесь розчарування. Немов хотіла отримати один подарунок, а мені вручили не гірший, та все ж не такий, який я собі уявляла.   — Знаєш, я говорила з Тадеєм сьогодні…

— Ну, я одразу підозрював, що ти поїхала на зустріч з ним, — він кивнув. — І потім ти підтвердила, що зустрічались. Але вас перервала Іванка. Що він, хоче, щоб ти зʼїхала звідси, чи що? 

— Він запропонував мені офіційно зустрічатися, — мій голос затремтів від хвилювання. 

Яр якусь мить мовчав, але потім сказав:

— Ну, можу вас привітати, чи що… — його голос був якимось чужим і зовсім тихим.

— Я відмовилась, — сказала я. — Думаю, це було правильно, бо я не кохаю його. 

Він поглянув на мене. Був таким здивованим, дуже здивованим. 

— Ти реально відмовилась? — перепитав, ніби не вірив тому, що почув.

— Реально, — я кивнула. — А що, я схожа на людину, яка буде когось обманювати стосовно почуттів? Це неправильно. я б тоді сама себе перестала поважати. Тому я сказала, що він подобається мені, але лише як друг, і взагалі…

Я ледве не сказала: “Мені подобаєшся ти”, але вчасно змогла закрити рота, адже він міг подумати, що я шукаю вигоди для себе. Що він здався мені перспективнішим, ніж Тадей. 

— Ні. не схожа, — погодився Ярема. Все ще виглядав враженим. — А що "і взагалі"?...

— Я хотіла сказати, що зможу зустрічатися лише з чоловіком, якого по-справжньому покохаю, — викрутилась я…

 Ярема

Вона була ідеальною. З кожним днем, з кожною розмовою я розумів, що Руся просто ідеальна. Певно, це все були гормони. Мозком я це розумів. Але серце кричало про те, що Руся ідеальна, і не слухалось мене. 

— Я дуже хочу, щоб ти була щаслива, — сказав, продовжуючи дивитися на неї. 

— Я буду щасливою, коли почую, що чоловік, який мені подобається, теж мене кохає, — вона ледь усміхнулась. 

— Ти заплуталась в показах, — я теж усміхнувся. — Спочатку сказала про гіпотетичного чоловіка, потім, що тобі хтось подобається, а потім, що будеш рада, що він "теж" кохає. 

— Ну, можливо, він ще до цього не готовий, — вона раптом знітилась.  — Я почекаю…

Я не надто розумів, що вона має на увазі. Але певно щось, що мало мене підбадьорити. Типу "я не буду ні з ким зустрічатись, поки не вийде мій строк роботи у тебе". 

— Ясно, — я кивнув. 

Її долоні якраз перейшли з ніг знову вище. Цього разу ми були не в спальні. Бляха, як давно у мене нікого не було… Але тепер мені не хотілось аби кого. Не хотілось механічного задоволення з тими, до кого я нічого не відчував. 

Я вперся обличчям в подушку. Катування задоволенням були чимось новеньким для мене. Це виходило тільки з Русею. 

— Тобі погано? — запитала вона. — Щось болить?

— Ні, продовжуй, — відповів тихо. 

Вона мовчки робила масаж, а потім встала і сказала: