15. “Навіщо я підписувався на ці тортури?”

 Руслана

За п’ять хвилин до сьомої вечора Тадей під’їхав до будинку Яра. Побачивши у вікно його авто, я швидко спустилася донизу. Ярема був десь у своїй кімнаті, схоже, він був невдоволений, що я пішла на цю зустріч, я прочитала це на його обличчі. Але нічого не сказав…

— Привіт, — відчинила дверцята і сіла на переднє сидіння. — Рада тебе бачити, — усміхнулася Тадею. 

— Я теж радий бачити тебе! Давно не бачились взагалі… Я б хотів, щоб ми зустрічались частіше… Поїдемо повечеряємо десь? Я думав про ресторан з ретро-кінотеатром, що думаєш? 

 — У мене не дуже багато часу, — я відчула провину за те, що маю зараз сказати. Але Тадей хороший, я не маю зробити йому боляче. Вірніше, доведеться зробити, але краще зараз, ніж потім, коли він дійсно закохався би в мене. Зараз, певно, це просто симпатія… — Можемо заїхати в якесь кафе поблизу, добре? Бо я сказала Яремі, що за годину повернуся…

— За годину? — здивувався Тадей. — Йому щось від тебе треба сьогодні? Ну, добре… Тоді хай буде так. 

 — Дякую, — я усміхнулась йому, хоча на душі було сумно. Все ж я мала повідомити йому не дуже добру новину…

***

Коли ми вже сиділи за столиком, замовивши каву і тістечка, я наважилася сказати те, що мене турбувало:

 — Тадею, ти мені дуже подобаєшся, ти такий хороший друг… Яремі пощастило з тобою…

— Ти теж мені дуже подобаєшся, — сказав він трохи схвильовано. — Я б хотів, щоб ми з тобою були парою… Офіційно. Ти найкраща дівчина з усіх, кого я коли-небудь зустрічав… 

— Я саме про це хотіла поговорити. — з моїх грудей вирвалося зітхання. — На жаль, я не хочу давати тобі надії. Схоже, мені подобається інший чоловік…

— Це хоч не Ярема тебе підмовив? — він зазирнув мені в очі. — Ну, щось типу що йому не подобається це? Бо я питав його перед тим, як пропонувати тобі зустрічатись… Точніше, я розповідав все ну і ніби він був не проти…

 — Ні, він навпаки хотів, щоб ми зустрічалися, весь час підштовхував мене до тебе… Але я не можу… Не хочу обманювати тебе, — я притулила долоні до щік, які аж пашіли. — Мені здається, що я закохалася в іншого…

— В кого?... — тільки й запитав він. — Хоча ні, я не хочу знати, — Тадей зітхнув. — Добре, як скажеш. 

 — Розумію, що дуже засмутила тебе, але було б гірше, якби я приховувала це, — я зазирнула йому в очі. — Але все одно я вважаю тебе моїм другом і сподіваюся, що ти продовжиш бувати у Яреми, не відмовишся від нього через мене…

— Так, я розумію, — він відвів погляд і дістав гроші, поклав їх на стіл. — Дякую, що сказала. Давай я, певно, відвезу тебе додому…

 — Дякую, — я опустила голову. — Так, мабуть так буде краще…

В цю мить мій телефон раптом задзвонив. Я побачила, що дзвонить Іванка. 

 — Вибач, це сестра, — я піднесла телефон до вуха. — Привіт, у тебе все добре?

— Русю, я загубила ключ! Стою перед квартирою і не можу увійти! — пожалілась Іванка. — У тебе ж теж є ключ? Можеш мені його зараз привезти? Бо я не увійду до квартири…

 — Так, авжеж, зараз я буду, — я поглянула на Тадея. — Ти не міг би мене підвезти? Сестра загубила ключ і стоїть під дверима. 

— Так, авжеж, без проблем, давай зʼїздимо туди. А потім відвезу тебе додому… 

Ярема

Власне, все було так, як я і підозрював. Через годину Руся не повернулася. А я почувався по-дурному. 

Їй таки подобається Тадей, але вона не хоче мене засмучувати. Треба швидше відпустити її… 

Я визирав у вікно, не міг нічого робити. Тренування теж не допомогли.

Руся повернулась за дві години. Я сидів у вітальні з телефоном. Не хотів розпитувати, що вони робили. 

Руся виглядала дуже схвильованою. 

 — Привіт, вибач за затримку, — сказала вона. — Як ти? Налаштований на романтичну вечерю? 

— Романтичну вечерю? Це ти про вашу зустріч з Тадеєм? — я щось не зрозумів її. Що вона мала на увазі під "романтичною вечерею"? — Ти ж з ним зараз зустрічалася?

Певно, вийшло дещо з претензією. Я не планував такого.  Але воно прямо вилізло з мене щойно я почув це словосполучення. 

 — А звідки ти знаєш? — здивувалась Руся.

— Пробач. Я підслухав. Ну, не спеціально, просто почув вашу розмову вдень, — я зітхнув. 

 — Ну, я розмовляла з ним недовго, а потім у Іванки трапилася нова приключка — вона загубила ключі, тому я й запізнилася. Замовити доставку? 

— Давай я замовлю, — я дістав мобільний. Руся поводилась так, ніби та "романтична" вечеря — щось незначуще. Певно, пожартувала. Значить, і я маю так поводитись. — Що хочеш? Піца, суші, щось тайське? 

 — Давай суші, — вона усміхнулась. — Як твої ноги? Ті відчуття не повернулися?

— Ні, не повернулися, — я не дивився на неї, зосередився на доставці. Чомусь було дуже сумно. Вона жартувала наді мною. — Все, замовив. Обереш нам якийсь фільм? 

 — Можна подивитися романтичну комедію, ти не проти? Зараз багато новинок, де герої спортсмени, — сказала вона.