14. Це добре чи погано?

Руслана

Ця відверта розмова якось зблизила нас із Яром, тепер я дійсно відчувала, що ми друзі. Хотілося, щоб цей настрій зберігся і надалі, і щоб Настя відчепилася від нього. Хай шукає собі нового нареченого, а Яра залишить у спокої. 

Коли ми прийшли додому, я сказала, що приготую вечерю, а Ярема піднявся до себе. Щоб не возитися з покупками, замовила доставку продуктів з магазину, і їх швидко привезли. Коли я вже зачиняла двері, то почула звук вхідного повідомлення, роззирнулася і зрозуміла, що Ярема забув свій телефон у кишені куртки, яка висіла на вішаку. 

Я дістала його, подумавши, що, може, Яр шукає свій мобільний. Вирішила піднятися нагору і віднести телефон йому. У цей час, поки я тримала мобільний у руці, на нього прийшло ще одне повідомлення, екран засвітився і я побачила ім’я Настя і початок повідомлення:

“Я дуже ревную, тому наговорила все те, а насправді…" — далі вже було не видно, треба було розблоковувати екран, щоб прочитати повідомлення повністю. 

Звичайно ж, я не стала відкривати його листування, хоч і дуже хотілося. Це було б нечесно. Але той факт, що вона не хоче відчепитися, хоча, за її власними словами, “кинула” Ярему, прямо розгнівав мене. 

Я піднялася на другий поверх і знайшла Яра у спортзалі. 

— Тут тобі повідомлення прийшло, — сказала, простягаючи йому телефон. — Навіть два…

— Дякую, — він взяв телефон до рук і поглянув в екран. Потім щось надрукував і заблокував екран. Його обличчя було ледь насупленим. 

— Вона хоче помиритися? — все ж не витримала і видала, що бачила, від кого повідомлення. 

— Написала, що насправді не думає те, що сказала, і що їй шкода. Ну, і що ревнує, — Яр зітхнув. — Але це все вже все одно неважливо. Я, здається, більше нічого до неї не відчуваю. Це мене навіть трохи здивувало, однак так і є. 

 — Це добре чи погано? — я намагалася зрозуміти, чи він засмучений таким розвитком подій.  — Що вона ревнує? І що ти нічого не відчуваєш до неї?

— Хай робить, що хоче, мені до того діла нема. І я вважаю, що це добре. Ну, факт того, що мені немає до неї діла. Саме це добре, — пояснив Яр. 

— Я рада, справді, — мені хотілося обійняти його, але, мабуть, це виглядало б дивно, тому я просто сказала. — За півгодини буде готова вечеря.

***

Коли ми повечеряли, я запитала вже традиційно:

— Ну, а тепер масаж?

— Так, — він кивнув. — Можна спробувати зробити це тут, внизу. Під телевізор. 

 — Добре, що увімкнути? Фільм?

— Давай, — Яр поїхав до дверей у вітальню. 

Я вирішила знайти якусь комедію, і повернулася від телевізора, коли він уже лежав на дивані. Заходилася робити масаж, як завжди, почала з плечей, рук, тоді спини, а вже після цього почала масажувати ноги. 

— Ой… — раптом сказав Ярема і смикнувся. 

— Ти щось відчув? — запитала я. Серце одразу забилося вдвічі швидше. 

— Так, але… може, це якийсь умовний рефлекс чи ще щось… Не знаю, — його голос звучав схвильовано. 

—  Давай я зараз ще раз спробую, обережно, — я простягнула руку і торкнулася його ноги, легенько погладила, потім стала розминати.  — А так?

— Ні, тепер не відчуваю, — пробурмотів Ярема. — Може, мені це взагалі здалось? Тому що я дуже цього хочу? Як фантомні болі, тільки фантомні дотики. Бо я дуже хочу відчути їх? 

— Я думаю, не здалося… Раніше ж такого не було… Це безперечно, результат того, що ми працюємо, — почала запевняти я…

Ярема

“Я дуже ревную, тому наговорила все те, а насправді я просто не очікувала побачити біля тебе ту дівчину, я не думаю так…" — написала мені тоді Настя.

"Добре. Я не ображаюсь. Не хочу, щоб між нами залишались будь-які образи. Тож не переживай", — написав я у відповідь і заблокував екран. 

А вже ввечері, коли Руся робила той масаж, дійсно відчув щось. Так сильно зрадів, але коли вона спробувала повторити це, то чутливість вже зникла. Я дуже засмутився, але не хотів цього показувати надто очевидно. Але Руся мене знову підтримала…

Я привʼязався до неї надто сильно і не знав, що буде, коли вона піде…

Після масажу ми додивились те кіно. Це було майже схоже на домашнє побачення. Мені подобалось спостерігати за Русею. 

Коли ми їхали на ліфті вже спати, я відчував деяке хвилювання. Ми сильно зблизились останнім часом. 

І тепер приймати при ній ванну мені здалося неправильним. 

— Певно, відсьогодні я буду знову купатись сам. Це не надто накладно для мене, — я зітхнув. 

 — Справді не складно? — перепитала Руслана. — Чи ти соромишся?

— Ну, раніше ж я це робив сам, — я знизав плечима. — Може, дійсно не дуже хочу, щоб ти бачила мене таким немічним. Але це не єдина причина. По більшій мірі все тому що ти красива дівчина, а я все ж чоловік. 

 — Ну тоді звичайно, — мені здалося, що вона почервоніла. — Але якщо треба буде моя допомога, покличеш, добре?