12. Лисиця і виноград

 Руслана

Я чекала, що він відповість — чим погодиться на мою пропозицію, чи відмовиться, подумавши, що я роблю це з жалощів?

— Ну, давай сходимо, — він знизав плечима. Виглядав абсолютно спокійно, ніби я нічого особливого не запропонувала. — Точніше, я поїду, ти підеш. Я колись любив один парк неподалік, я там багато тренувався. Все ж, мій будинок зручно розташований. Від центру недалеко, але тут не шумно*. 

 — Супер, мені дуже цікаво, — я зраділа, що він не прийняв мою пропозицію в штики. — Тоді можна прямо після сніданку і піти. Іванка поїде в універ, а ми підемо гуляти. 

— Добре, — Яр кивнув. 

 — Тоді ходімо снідати…

***

Іванка після мого попередження поводилась чемно. З її усміхненого обличчя я зрозуміла, що вона, певно,  більш-менш помирилася зі своїм хлопцем. 

 — Що. вже не збираєшся шукати якогось бороданя?

— Я все ще ображена… — сказала вона. — Але він писав і слав фотки всю ніч. Сказав, що просто було темно, а він був пʼяний… І не зрозумів, що то не я. У тієї дівчини була схожа сукня і волосся.

 — Може й справді так було, — я кивнула. — Але хай менше п’є, в такому молодому віці це на користь не йде. Бо може і в якісь неприємності потрапити через випивку…

— Так, він сказав, що буде це контролювати. І дуже хоче щоб ми з ним кудись сходили. Ну, я все ще не дала відповідь, сказала, що подумаю, — відповіла Іванка. 

 — Правильно, хай помучиться, — я мимоволі на цих словах глянула на Ярему. Він хмикнув.

— Любите ви, жінки, мучити чоловіків, — сказав він. — Ну, якраз можеш піти з ним на те подвійне побачення, — це вже було до Іванки. 

 — Йому, мабуть, буде нецікаво з старими, — відрізала вона, а потім, зустрівшись зі мною поглядом, додала. — Вибач, я хотіла сказати “старшими”. 

— Та пофіг, — Яр махнув рукою. — Я теж не надто горів бажанням йти туди, тож все склалось добре для мене. 

 — Ну все, я побігла, — Іванка підскочила з місця. — Дякую за гостинність!

Коли вона вийшла, я поглянула на Ярему:

— Аж не віриться, що кілька років тому я була така ж, як вона. Смерть батьків якось одразу зробила мене дорослою. 

— Ну, принаймні ти не потрапила під вплив поганої компанії чи не закохалась в якогось козла, це добре, — Яр усміхнувся.

 — У мене не було часу, — я знизала плечима. — Але це й на краще. Я ні від кого не залежу і сама можу розпоряджатися своїм життям.  Ну що, їдемо гуляти? 

— Так, ходімо…

***

В парку було дуже гарно, дерева вже починали жовтіти, але сонце світило ще по-літньому. Мені здалося, що Яр сьогодні в хорошому настрої. Я підібрала з дороги каштан і простягнула йому:

— Ти любив у дитинстві збирати каштани? 

— Я любив битися, — він взяв каштан з моєї руки. — Міг кинути каштаном в когось. А потім мене віддали на спорт і я направив свою силу в правильне річище. 

 — А у скільки років ти почав займатися боксом? — поцікавилась я. 

— Саме боксом — в чотирнадцять. До того було карате з шести. На одному з дитячих змагань всеукраїнського рівня мене помітив відомий тренер з боксу. Він довго вмовляв моїх батьків, щоб вони мене перевели на професійний бокс. Вони не дуже хотіли саме через небезпеку травм, — Яр зітхнув. — Але я не шкодую. Певно, якби мене запитали, чи хотів би я, щоб боксу в моєму житті не було і тоді в мене не буде травми, я б все одно не погодився. Бо без боксу моє життя було б якимось не моїм.

 — Класно, коли в житті людини є таке велике захоплення, — сказала я. — А от у мене нічого такого немає. Правда, я хотіла стати лікарем, але  треба довго вчитися, грошей в мене не було, тож я обмежилась лише медичним коледжем. 

— Якщо хочеш бути лікаркою, то треба хоча б спробувати, ти ж ще молода, хіба пізно починати? — він зазирнув мені в очі. 

— На лікарів заочно не вчать, — сказала я. — А працювати треба, мені ще Іванчине навчання треба оплачувати…

— Ясно, — Яр кивнув, аж раптом я помітила, що його погляд сфокусувався десь попереду нас. Я прослідкувала за його поглядом і  побачила, що назустріч іде дівчина. дуже приваблива і стильно одягнута, її обличчя здалося мені знайомим, наче я вже її десь бачила. Раптом я зрозуміла — це ж колишня дівчина Яра, я бачила її фото у тій статті з інтерв’ю, де вона розповідала про їхні стосунки. 

Вона теж нас помітила і помахала рукою Яру… 

​​ 

 Ярема

З Русею мені було дуже комфортно. Незважаючи на травму, незважаючи ні на що, мені було добре, коли вона була поруч.

Мені подобалось розмовляти з нею, дивитись на неї. Мені хотілось, щоб вона торкалась мене. І самому хотілось торкатися… Але дотики наші обмежувались масажами та купанням. 

Сьогодні, коли вона запропонувала прогулятись вдвох, я був дуже радий. Навіть незважаючи на те, що вона це все робила з жалощів. 

Мені хотілось побути поруч з нею, поки цей місяць не скінчиться. Просто побути поруч.