11. Капосна сестриця

Руслана

Він був якийсь такий сумний, коли казав ці слова, що мені захотілося його обійняти. Дивне бажання, зважаючи на те, як почалося наше знайомство. Але чим більше я спілкувалася з Яремою, тим більше розуміла, що насправді він зовсім не такий, яким хоче здаватися. 

 — Ми не зустрічаємось з Тадеєм, — сказала я. 

Повернулася до нього спиною, шукаючи в холодильнику продукти. Але очікувала, що Яр відповість. Як він зреагує на мої слова. 

— Чому ні? — запитав він. — Ви підходите одне одному, ти йому подобаєшся. 

— Для мене він просто друг, — сказала я, озирнувшись і поглянувши йому в очі. — Мабуть, мені треба йому про це сказати. Що я поки не готова ні з ким зустрічатися. 

— Це… неочікувано, — сказав він врешті-решт. — Я думав, він тобі подобається. Ну, як чоловік. А не просто як людина. 

— Виходить, що просто як людина, — я ледь знизала плечима і стала робити бутерброди. Увімкнула кавоварку, після такого напруженого вечора мені була потрібна кава. — Я думаю, що мені просто подобається інший тип чоловіків. 

— Який же? — Яр усміхнувся. — Мені здавалось, Тадей прямо ідеальний, куди вже краще… 

“Мені подобаються такі чоловіки, як ти”, — мало не сказала я, але вчасно зупинилась. 

— Сама ще не знаю, який, — сказала відводячи погляд.  — Можливо, це чоловіки, які здатні на сильні почуття…

— Розпливчасто, — відповів Яр. — Ну, коли закохаєшся, одразу зрозумієш це. Певно… Може, тобі варто жити з сестрою? — він зітхнув. — Якщо вона таке чудить… Ти казала, ви ж тільки вдвох. Думаю, тепер ти будеш надто переживати за неї. 

— Це в неї вперше таке, нещасне кохання, — сказала я. — У кожного бувають такі моменти в житті. Але в цілому вона розумна і самостійна. За нею не потрібен постійний нагляд. Та й у разі проблем вона дзвонить мені, ти ж бачиш. 

— Ну, це правда, — він кивнув і усміхнувся. Він не сказав це прямо, але мені здалося, він був трохи радий. 

 — Цей місяць я точно буду тут, а далі — як ти скажеш, — відповіла я. 

— Ти ж бачиш, я цілком самостійний, — його усмішка стала трохи сумною. — Тому думаю, на місяці ми і завершимо, як і домовились. 

 — Добре, — я раптом теж відчула сум. Подумала, що мені бракуватиме наших чаювань, розмов, навіть перепалок… Він якимось дивним чином зумів стати близьким мені, і думка про те, що ми більше не будемо бачитись, викликала смуток, який буває, коли закінчується літо і починається осінь.  — Може, тобі зробити масаж?  Я вчора увачері через усі ці пригоди не зробила…

— Давай, — він кивнув. — Минулого разу мені дійсно здалось, що все трохи інакше. Ну, по чутливості. Але ти памʼятаєш, чим те скінчилось… Не хочу цим всім напружувати тебе. 

 — Просто не будемо заходити за червоні прапорці, — сказала я. — Якщо ти щось відчуваєш, то обов’язково треба робити. Я дивилася твою історію хвороби, лікарі не кажуть, що процес незворотній. Тож будемо працювати. 

***

Ми пішли до спальні Яра, він роздягнувся і ліг на ліжко, а я сіла поруч і почала розминати йому плечі та спину. І саме тоді, коли перейшла до ніг, двері без стуку розчинилися і на порозі з’явилась моя сестра. 

— Ой! — сказала вона. — То ви з Яремою тойво?... Тому ти мацаєш його за сідниці?…

— Зачини двері з того боку! — сердито гукнула я. Потім сказала Яремі. — Вибач, мабуть, зараз завершимо, мені треба поговорити з Іванною.

— Добре, — Яр поглянув на мене і усміхнувся, але тепер ця усмішка була якась нещаслива. — Все нормально. Не парся. Навіть кумедно вона сказала. Бо це абсолютно неможливо. Ну, ти і я. 

 — Чому ти ставиш на собі хрест? — мені стало образливо за нього. — Ти скоро одужаєш. А Іванка просто балаболка, я їй зараз дам добрячого прочухана! 

Ярема

Треба було визнати, що моя проблема під іменем Руся зайшла занадто далеко. Я не став нічого їй говорити і Руся врешті-решт пішла. 

Я так і лишився на ліжку. 

Певно, тільки на ліжку я почувався майже нормально. Коли лежиш, ноги не потрібні. 

Я взяв мобільний і побачив, що мені писав Тадей, повідомлення прийшло якраз двадцять хвилин тому. 

"Привіт, як там у вас справи? З малою все гаразд?”

Він переживав за сестру Русі. Бо Руся йому подобалась. Але Руся сказала, що він їй не подобається… Однак я не той, хто має йому це сказати. Що як вона це взагалі сказала просто тому що помітила, що вона мені подобається? Зробила це, просто щоб не засмучувати мене? 

"Привіт. Так, все добре. От щойно прокинулась, бадьора капець. Де мої вісімнадцять…" 

“Та не такий ти старий, щоб бідкатися, — він поставив смайлик. — А Руся як?”

"Ніби нормально",  — відповів я нейтрально. Вирішив, що не буду влазити в їхні стосунки, хай самі розбираються.

“Як ти гадаєш, вона погодиться, якщо я запропоную їй зустрічатися? Офіційно, так би мовити. Хочу придумати щось цікаве для цього освідчення…”

Я почувався зрадником. Бо Тадей завжди мене підтримував. І я знав, що Руся йому подобається. І все одно робив все те, що робив. Але мені вона теж подобалась… Та і вона сама сказала, що Тадей їй не цікавий, як чоловік.