9. Сестра в халепі

Ярема

Наступний тиждень я намагався менше часу проводити з Русланою. Те, як я привʼязався до неї, здавалось мені небезпечним. Натомість я по-максимуму стирчав у залі. 

Єдине, в чому я все ж продовжував провокувати її, так це в ванній. Я так і не зміг відмовитись від тих її купань. 

Коли її долоні торкались мене, я почувався майже щасливим. Під час одного такого купання, коли вона масажувала мені голову, а я прикрив очі, щоб не бачити її так близько, я сказав:

— Певно, якби твоїм хлопцем був не Тадей, він був би проти, щоб ти отак купала іншого чоловіка.

Хоча, певно, Тадей теж не "за", я ж йому не розповідав, як це відбувається. Але уточнювати про це Руслані не став. Відчував себе крадієм. Я крав ці хвилини в ванній. Бо для мене вони точно були не просто купанням.

 — Ну, це робота, — сказала вона нейтральним тоном. — Думаю, мій хлопець би все зрозумів. А якби не розумів, то нащо мені такий хлопець?

— Просто ти дуже красива, він би відчував ревнощі, хіба можна за це казати так категорично "нащо мені такий хлопець"? — я все ще не розплющував очей. — Я б точно ревнував.

Серце одразу забилось частіше. Ну і нащо я це сказав? Це майже як зізнатись їй, що я до неї щось відчуваю. 

 — Я хотіла б, щоб мій хлопець мені довіряв, — відповіла Руся. — А якби в нього дійсно були б причини для ревнощів… я б йому сказала про це. Не стала б приховувати, якби закохалася в когось іншого. 

— Можливо, ти маєш рацію, — я ледь помітно зітхнув. Все ж я для неї просто робота. Я це і так знав. Тому вона зовсім нічого не відчуває, коли ми так близько. А мені аж дах зносить, і кожного разу все гірше. Та я не хочу припиняти цього. Хочу насолодитись цим ще пару тижнів. 

 — Але я розумію причини того, що мій потенційний хлопець міг би ревнувати, — раптом сказала вона. — Бо ти дуже незвичайний. Ти крутий! Це правда, я так думаю. 

— Після цієї роботи йди в мотиватори, чи щось таке, — я усміхнувся, все так само не дивлячись на неї. Дивитись на неї зараз, коли я був у ванній, тепер було небезпечно. Не знаю, чи помітила вона, що всі останні рази я тільки так і купався… — Шкода, що ти не бачила, коли я був дійсно крутим. 

— Я дивилася твої інтерв’ю, — сказала вона.  — Та навіть без них я розумію, що так і є. Бо слабка людина на твоєму місці здалася б, а ти не збираєшся це робити. 

— Чому ти так в цьому впевнена? — я таки розплющив очі і поглянув на неї. — НІчого не виходить. Може, в цьому всьому немає сенсу?

Вона була дуже близько, ближче, ніж я уявляв, коли просто чув її голос. Її очі, губи… Господи, навіщо я дивлюсь на неї? Треба було відвести погляд, або знову заплющити очі, але я дивився на неї, як заворожений.

— Поки ми живі, сенс є завжди, — відповіла вона. — Хоча іноді й здається, що це не так. Мені знайоме це відчуття, я довго з ним боролася після загибелі батьків. Це щось типу обурення — чому саме вони? Чому всі люди живі, радіють життю, а вони померли? Але потім я зрозуміла, що змінити нічого не можна, і постійне копання в собі тільки погіршує ситуацію. Тож треба рухатись далі, хоч і через силу. Я була відповідальна за сестру, не хотіла, щоб її забрали в притулок. Тому мусила взяти себе в руки і жити далі…

В цю мить мені дуже хотілось простягнути руку до її щоки. Дистанція дозволяла. Але якщо я зроблю це, де гарантія, що Руся не зникне сьогодні ж? 

— Мені шкода, що все так трапилось, — тільки й вимовив. 

А губи пересохли, хоч я і був у воді. Я облизнув їх, так і не відводячи від неї погляду. В голову прийшла дика ідея… Ні, не треба навіть думати про це. 

 — Мені теж шкода, що з тобою трапилася ця травма, — промовила вона. — Але поки людина жива, можна спробувати щось змінити. Вийде чи ні, хтозна, але вже те, що ти щось робиш для своєї мети, додає життю сенсу. 

Я торкнувся долонею її долоні, яка лежала на бортику ванни. Все ж трохи не втримався. Серце закалатало зі скаженою швидкістю…

Руслана

Коли він обережно торкнувся моєї руки, я відчула, що моє серце забилося сильніше. Цієї миті мені так хотілося стати чарівницею, зробити так, щоб Яр одужав, став таким як раніше. Шкода, що в мене не було таких вмінь. Я могла лише підтримувати його, щоб він не здавався. 

— Я пробував весь цей час. Ну тобто… Я виконував те, що мені казали. Хай і бурчав, що це не допомагає, але я робив все. І зараз я, здається, знову хочу спробувати. 

 — Спробуємо разом, — я відчула, що мій голос затремтів від хвилювання. — Ну, тобто, я буду допомагати, зроблю все, що в моїх силах. 

Він якось так подивився на мене, ніби зважував щось в свої голові. Але погляду не відводив. А потім неголосно почав говорити:

— Русю, знаєш, я…

Але в цю мить телефон, що лежав в моїй кишені, різко задзвонив, я аж стрепенулася.

Поглянула на екран мобільного і побачила, що це Іванка. Здивувалася, бо раніше ми завжди розмовляли вранці, перед тим, як вона йшла на пари. Невже щось трапилось?

— Невже Тадей розкусив графік мого купання, — пробурмотів Ярема якось ображено. 

 — Це моя сестра,  — сказала я. — Одну хвилинку, — і прийняла виклик.