8. “Я запам’ятаю цей місяць”

Ярема

Не те щоб мені прямо подобалось бути Яром. Але дійсно краще вже так, ніж повністю. Ну, якщо врахувати що Руслана сказала, що це стильно. 

Памʼятаю, Тадей колись теж намагався моє імʼя скорочувати, я у відповідь наскорочував його так, що він більше подібного не робив. 

Коли телефон муркнув, сповістивши про нове повідомлення, я майже на сто відсотків був впевнений, що знаю, хто мені написав. І я не помилився.

"Як ти? — запитав Тадей. — Не дуже злився на Руслану, що її так довго не було?”

Я зітхнув і написав:

"Це не моя справа. Я цілком порався і сам. Тож якщо ви будете зустрічатись…" — я почав останню фразу, але стер її і відправив повідомлення без неї. Мигцем глянув на Руслану. Цікаво, він їй подобається? Певно ж подобається.

"І я в порядку", — додав другим повідомленням. — "Все, як зазвичай", — а це вже більше для себе, ніж для Тадея.

“Як зазвичай, сваритесь?" — він поставив смайлик, що підморгує. 

"Ні, все нормально. Якщо збираєшся з нею зустрічатись, вперед", — все ж написав це.

І в цю мить перевів погляд з мобільного на Руслану. Ми все ще сиділи на кухні. Вона вже легко говорила зі мною на такі теми, як те, що трапилось в ванній. Її це не схвилювало. Значить, Тадей може з нею спокійно зустрічатись. 

“Та я тому й питаю, — відписав Тадей. — Бо якщо для тебе це неприємно, я почекаю місяць, ніяких проблем.”

Місяць нічого не змінить. Який в цьому сенс? Щоб я просто думав про цю дебільну відстрочку? Ні, краще хай одразу зустрічаються, щоб я не дивився на неї.

"Не видумуй. Просто роби, що хочеш".

"І що хоче вона", — я знову поглянув на Руслану. Вона дивилася на мене. 

 — З ким це ти так захоплено листуєшся? — запитала з усмішкою. 

— З однією гарячою дівчиною, а що? — не знаю, чому я це сказав, але погляду від неї не відводив. Мені хотілось поглянути на її реакцію, якщо я скажу так. Ідіот я, так? 

— Збираєшся на побачення? — вона хмикнула. 

— А ти збираєшся? Ну, з Тадеєм. Як у вас все пройшло? Домовились зустрітись ще? 

— Ага, у наступний мій вихідний підемо в кіно, —  відповіла Руся, відпиваючи ковток кави. 

І знову я не очікував подібного. Ну тобто я розумів, що таке може трапитись, але… Він вже запросив її а потім заднім числом ще й питав про "місяць". 

— Ясно, — я теж відпив кави. Тепер вже не дивився на неї. 

Треба було сказати щось схвальне. Але язик ніби прилип до піднебіння, не хотів казати цього. Я не любив обманювати, а якщо я скажу щось схвальне, це буде обман. Якщо навпаки скажу щось несхвальне, то вийде, що вона побачить, що я ревную. Цього я теж допустити не міг. 

— Якщо що, це Тадей, — я кивнув на телефон. Ну і нащо я це сказав? Може, тому що її обличчя було якимось інакшим, засмученим? Ні, мені це тільки здалось, не може вона бути засмученою через те, що я листуюсь з дівчиною. Хоча, вона ж казала що мені типу "навантаження" не треба. То може це тому? 

— Он як, ти збираєшся на побачення з Тадеєм? — серйозно запитала вона. 

— Я не настільки широких поглядів, — я усміхнувся. — Залишу його тобі. 

— Але думаю, є сенс тобі  познайомитися з якоюсь хорошою дівчиною, може, на сайті знайомств? — сказала вона. — Тоді в тебе буде стимул швидше одужати! 

— Не хочу ні до кого привʼязуватись, — не знаю, чому я сказав їй правду. Може, тому що мене все ще дуже напружувала ситуація, яка склалась з Настею? Ні, не те щоб мене напружувала сама та ситуація, скоріше, я не хотів допустити її повторення.

— Тоді можна влаштувати пробне побачення, — сказала вона. — Ну, щоб не втратити навиків. А то потім зустрінеш дівчину, яку захочеш запросити — але забудеш як це робиться. Уявляєш, як неприємно? 

— Що там забувати? — я зазирнув їй в очі. — Якби, ну припустімо, я мав би якусь дівчину на приміті, я б її запросив. Ну, спочатку дізнався б про неї трохи більше, щоб розуміти, що їй подобається. А потім придумав би щось цікаве. Ходити в кіношки чи кафе мені здається нудним. Хоча, коли людина подобається, певно, все одно куди йти з нею. Головне, щоб це була вона, а не хтось інший, — я зітхнув.

Я обманював. Не запросив би. Не тоді коли я сиджу в цьому кріслі. І Руся це мала прекрасно розуміти. 

 — Ти обов’язково зустрінеш таку людину, — вона торкнулася моєї руки. — Навіть не сумнівайся в цьому. 

Це вона вперше торкнулась мене після ванни. Тіло реагувало на неї дуже гостро. Такого не було спочатку… 

Я відсахнувся. Це було схоже на якесь дуже витончене покарання для мене. От тільки за що? 

 Руслана

Коли Яр сказав, що листується з дівчиною, мені стало чомусь неприємно. Розуміла, що це нормально, навіть добре, що він відволікається на щось приємне, але все одно на душі стало якось похмуро…

Тому, коли він запитав, чи ми збираємося на побачення з Тадеєм, я відповіла ствердно і навіть ляпнула про наступні вихідні, хоча ми ще не домовилися на конкретний день. Просто Тадей сказав, що треба буде вибратися в кіно. Тепер, якщо він мене не запросить саме в цей день, доведеться щось придумувати… Ех, недаремно кажуть “язик мій — ворог мій”...