6. “Я сам їх підштовхнув”

Руслана

Коли я вийшла з будинку і сіла в машину Тадея, подумала, наскільки вони різні люди. Тадей спокійний, врівноважений, а Ярема — як колючий їжак. 

 — А як ви познайомилися з Яремою? — запитала я після того, як ми привіталися одне з одним. 

— Ну, ми знайомі ще з років універу, — він усміхнувся. — Його батькам дуже не подобалось, що він займається боксом, тож їхньою умовою було те, що він має вчитись на економічному чи юридичному. Власне, на економічному ми і зустрілись, були одногрупниками. Він був дуже дружелюбним, його всі любили, хоч і в універі він бував не так багато. Мене захоплювало, що він займався тим, чим хоче, а потім досяг в цьому таких великих результатів. Може, спочатку я заздрив. Хотів побути ближче, щоб зрозуміти, як він це робить. Встигає все, не знаю. Думав, він геній.

— Цікаво, — я не могла уявити Ярему дружелюбним, як не старалась.  — Він справді талановитий боксер, я вчора подивилася трохи його бої. 

— Так, — Тадей кивнув. — Але, певно, це тепер назавжди в минулому.

— Так шкода, — я зітхнула. — Видно, що він дуже страждає…

— Приїхали, — він зупинив машину і ми вийшли з неї. — Ну, йому треба звикнути до нової реальності, хоче він того чи ні. 

— Так, — я кивнула. Чомусь виходило що, хоч ми приїхали на побачення, говорили чомусь про Ярему. Тому я вирішила перевести розмову на щось інше. — То ви працюєте в економічній сфері? 

— Так, — він кивнув і усміхнувся. — Зараз я СЕО українського підрозділу всесвітньо відомої ІТ компанії. Для цього, правда, довелось отримати ще одну додаткову освіту. Ну, поки Ярема бився з чемпіонами, я теж часу не гаяв.

 — Це круто! — сказала я. 

Ми зайшли до ресторану, сіли за столик і замовили страви. А коли офіціант відійшов, я вирішила запитати про те, що мене дуже цікавило. 

 — Я ще вчора випадково натрапила на інтерв’ю його дівчини…

Коли Тадей почув ці слова, то ледь насупився, я одразу помітила це. 

— На те, де Настя його самого звинувачує, що пішла? Я не очікував від неї подібного. Думав, вона залишиться з ним, вони мали от-от одружитись. А в те, що Ярема їй зрадив тоді, в тому стані, я не вірю, — додав він одразу. — Навіть попри те, що Ярема на цей рахунок відповідає інакше. 

— Може, вона подумала, що стосунки з ним погіршать її кар’єру? Вона ж модель? — запитала я.  — Їм ніби треба весь час відвідувати різні світські заходи…

— Якби вона кохала його, вона б залишилась. А виходить, не кохала. Хоча… Хто зна, — він зітхнув. — Може, депресія і змусила Ярему вчинити якусь дурницю… І все одно я не уявляю його зрадником, скільки б він не повторював, що він це зробив.

 — Може, ви з ним поговорите і скажете, що йому шкідливо пити, — я поглянула на нього. — Бо мене Ярема не слухає…

Та хоча я говорила зовсім інше, в голові крутилася тільки ця історія з його дівчиною. Я теж схилялася до думки, що він не така людина, щоб тихцем зраджувати. Може, на зло, бажаючи помститися за щось? І все одно це якось не вписувалося в загальну картину…

— Я думав, що якщо ти житимеш з ним, він не буде цього робити, — зізнався Тадей, зітхнувши. — Власне, я розумів, що йому не так треба саме доглядальниця, скільки хоч якась компанія. Щоб він не відвикав від людей, не замикався від них за алкоголем та стінами самотнього будинку.

 — Я розумію, — подумалось про те, що ми ніби трохи знайшли спільну мову, незважаючи на закритість Яреми. — Ну, ще трохи часу є, він дав мені місяць, можливо, за цей час щось і зміниться…

— Я дуже радий, що ти від нього не втекла, — сказав Тадей. — Знаєш, я ж дійсно був під враженням від тебе. Ти дуже добра, не тільки красива. Не думай, що я запросив тебе на побачення тільки через твою зовнішність. Я одразу побачив, відчув, що ти — хороша людина, —  він зазирнув мені в очі.

 — Дякую, — я трохи знітилась. — Ви теж хороша людина…

— Може, все ж перейдемо на "ти"? — Тадей усміхнувся. — Все ж, у нас перше побачення… Я б хотів, щоб воно тобі запамʼяталось.

 — Так, я не проти, — усміхнулась я. 

Подумала, що, може, я дійсно йому подобаюсь? На перший погляд він був не з тих чоловіків, які стараються задурити дівчині голову. Та чомусь все одно думки поверталися до Яреми. Я думала, як він там, чи не наробив якихось дурниць спересердя? Відчувала себе мамою, що поїхала кудись розважатися, залишивши вдома дитину… Хоча Ярема був дорослою людиною, все одно я відчувала, що несу за нього відповідальність…

 Ярема

Мені ще ніколи в житті не хотілось бити грушу так сильно, як сьогодні. Їх не було вже майже чотири години. 

Тренування не надто допомогло відволіктись. Напитись як минулого разу я собі не дозволив. 

Не думав, що мені буде так кепсько, коли вони підуть. Чому я вирішив, що якщо Тадей їй запропонує, вона не піде? Це була дибільна думка.

Тадей успішний адекватний мужик. Взагалі і людина непогана. Зрозуміло, що вона не могла відмовитись. 

Хай зустрічаються. Чорт… 

Чому ж тоді коли я про це думав, кулаки так і чесались вдарити по груші? 

Я ж сам їх штовхнув в обійми одне одного…