5. Запрошення на побачення ( але не зі мною)

Ярема

Треба було швидше здихатись її. Руслани в моєму житті і побуті за ці пару днів стало надто багато. 

Всі ці ночі мені було дивно засинати через те, що я знав, що вона десь за стінкою. Це все страшенно напружувало.

Після насиченого першого дня в одному будинку я зрозумів, що це буде ще те випробовування для мене. 

На другий-пʼятий дні ми з Русланою майже не пересікались. Вона готувала їжу і кликала мене, але не починала ніяких розмов і покидала кімнату щойно я туди заходив. Це що ще за жіночі прийомчики? 

Ближче до вечора, якраз коли я завершив тренування і таки змусив Руслану знов витирати мене, запілікав пульт від мого розумного будинку, який я завжди возив в кріслі. На пульті був маленький екран з камери на вході, я побачив, що там стоїть Тадей. 

— У нас гості, — сказав Руслані з кислим виразом обличчя. 

 — Мені відчинити? — запитала вона. 

— Ага, іди до дверей, — я кивнув. — Це Тадей. 

Вона побігла до сходів, а я поїхав до ліфту. Настрій був кепський. Коли вже цей клятий місяць завершиться…

Коли я приїхав, вони вже були в вітальні і мило розмовляли, Руслана навіть усміхалась. Тадей теж усміхався, як придурок, по ходу вона йому подобалась. 

— Руслано, зроби нам чай, — сказав я їй. Чомусь мені було якось неприємно бачити, як вони перешіптувались. Певно, говорили про мене якусь гидоту.

— Добре, зараз принесу, — сказала вона і вийшла. 

— Що, прийшов робити "ревізію"? — я насупився.

— Просто захотів тебе провідати, — миролюбиво відповів Тадей. — Як почуваєшся? Схоже, Руслана додала тобі оптимізму. 

— Приниження вона мені додала, а не оптимізму, — я скривився. — І це все — твоя провина.

— Он як, як же вона тебе принижує? — зацікавився Тадей. — Змушує їсти кашу?

— Чому ти привів молоду дівку? Чому не якусь нормальну доглядальницю? — напав я на нього, але неголосно. Не хотів, щоб Руслана почула, якщо зараз раптом зайде. 

 — Я подумав, що у вас буде багато спільного, — почав виправдовуватись він. — Тобі не буде нудно… А якась бабця була б нецікава тобі. Ну, як співрозмовник, — додав, перехопивши мій погляд. 

— Ти придурок! — пробурчав я. — Я б подивився на тебе на моєму місці. Колись я обовʼязково тобі помщусь за всю цю недолугу ситуацію!

 — Я  був би радий на твоєму місці, — він розплився в усмішці. — Руслана дуже мила дівчина, я оце думаю, чи не захворіти мені, коли вона піде від тебе? Найму її доглядати за собою…

— Ідіот, — я закотив очі. — Якщо вона тобі так подобається піди і запроси її кудись та й все. 

Я спеціально сказав ці слова. Якщо Руслана почне зустрічатись з Тадеєм, то буде легше. Набагато. Вона буде щось типу родички, яку не можна сприймати за дівчину.

 — Може, так і зроблю, — сказав він. — Якщо я запрошу її на побачення, даси їй вихідний?

— Хоч два, — я махнув рукою. — З ночівлею. 

Хоча знав, що якщо вона не сиділа у чоловіка на колінах, ніякої ночівлі на першому побаченні не буде. Чомусь усміхнувся, коли подумав про це. Ото буде Тадею облом. Вона певно взагалі відмовиться.

— О, ти справжній друг, — він поплескав мене по плечу. — Я обов’язково тобі віддячу. Проси, що хочеш, все зроблю!

— Я подумаю, і попрошу, коли прийде час, — сказав я загадково. Настрій покращився. 

І якраз в цю мить до нас зайшла Руслана. 

— О, Руслано, ми якраз про тебе говорили, — одразу звернувся до неї Тадей. — Ярема пообіцяв дати тобі завтра вихідний, давай сходимо кудись? В якийсь ресторан на вечерю? А потім в кіно? 

 Руслана

Його пропозиція виявилася досить несподіваною. Спершу я думала відмовитися. А потім побачила вираз обличчя Яреми, і мені захотілося його провчити. 

 — Можна, я не проти, — усміхнувшись, відповіла. 

Ярема аж трохи очі розширив. Але по-іншому здивування не показав. 

— Супер! Я дуже радий, що ти погодилась! — весело сказав Тадей. — Тоді я заїду за тобою о пʼятій тридцять, поїдемо в мій улюблений ресторанчик. Ти колись куштувала тайську їжу? 

 — Ще не доводилось, — відповіла я йому в тон. 

— Тобі обовʼязково сподобається, я знаю, що там замовляти! Ну, тоді не буду я вас більше затримувати, — він взяв чай, випив його залпом, ніби це була рюмка чогось. — Все, поїду. Завтра заїду, до завтра, Русю. 

— До завтра, — відповіла я.  Встала, щоб провести його до дверей, і побачила, що Ярема їде в протилежний бік, до кухні. Він навіть не попрощався з Тадеєм, так і виїхав. 

— Буду з нетерпінням очікувати зустрічі, — Тадей усміхнувся і все ж пішов з будинку.

Я повернулася до вітальні, забрала посуд і понесла його на кухню. Коли увійшла, побачила, що Ярема сидить за столом і дивиться в телефон. Щойно я зайшла, він заблокував екран і наші погляди зустрілись.

— Якщо вам не хочеться, щоб я йшла, то я не піду, — сказала я.