2. “Секс ти схвалюєш?”

Руслана

Я повернулася і пішла до виходу, обмірковуючи можливі варіанти заробітку грошей. Лише той, який мені запропонував Ярема, категорично не підходив.

— Я себе не жалію, — сказав він врешті-решт. — Але така тонкосльоза точно не протримається зі мною і тижня. 

 — Хто вам таке сказав? — повернулася я до нього, вперши руки в боки. — Що я тонкосльоза?

— Ти ревеш, — хмикнув він. — Значить, тонкосльоза. 

— У кожного бувають погані дні, — зауважила я. — Це не значить, що треба вішати на людей ярлики!

— А, то у тебе критичні дні, — сказав Ярема замислено. — Треба було перенести співбесіду. Чи може Тадей навпаки подумав, що кров цнотливої дівчини змусить мене її взяти? 

 — Ви придурок? — запитала я, дивлячись йому в очі. — Чи прикидаєтесь?

Так і чухалися кулаки дати йому запотиличника, але я не б’ю людей у візках. Тож мусила стриматися. 

— Ну, раз їй так треба робота, може попрацювати. Один місяць. Зможе підшукати за цей час щось інше, — запропонував він врешті-решт. — Диви, який я добрий. Але за це ти, друже, більше нікого до мене не приведеш. 

 — Добре, — Тадей миролюбиво підняв обидві долоні догори. — Домовилися — Руся працює в тебе місяць, а там ти сам вирішиш, продовжити з нею співпрацю чи ні. А я натомість нікого більше на цю посаду не шукаю. 

— І не шукатимеш, коли я її відправлю додому, — уточнив Ярема.

— Не шукатиму, — його друг кивнув. — А ти пообіцяй, що будеш поводитися з дівчиною без хамства, ввічливо. 

— На таких умовах може одразу відмовлятись, — він махнув рукою. — Чемним я не буду. Захоче ревіти — не заспокою.

 — Не буду я ревіти, — я з викликом поглянула на нього. Вирішила, що я буду не я, якщо не зможу за місяць змусити його принаймні себе поважати і ставитися як до рівної. Все одно за місяць мене звільнять, тож немає за чим жалкувати. — Аби ви не ревіли!

 — Вона мені подобається, — сказав Тадей, широко посміхаючись. 

— Кажу ж, не головою ти думав, коли її наймав. Точніше, не тією головою, — хмикнув Ярема. 

 — От ти дурний, — Тадей махнув рукою. — Принаймні, нудно вам обом не буде… Ну що, коли Русі розпочинати роботу?

— Швидше почне, швидше закінчить, — відповів Ярема замислено. — Хай починає  зранку. 

 — Тоді домовилися, — він повернувся до мене. — Зараз я тебе відвезу додому, збереш речі, зробиш що там треба по господарству, а завтра вранці знову привезу сюди.

 — Добре, — кивнула я. Вирішила, що метою мого життя стане змусити Ярему до кінця місяця пошкодувати про своє зневажливе ставлення до мене…

***

Вранці я давала останні настанови сестрі:

— Я там поклала в холодильник напівфабрикати, то готуй їх, а не купуй в кіоску хотдоги, добре? І вечірок не організовуй, бо всій хаті і садку буде капець. Якщо хочеш десь погуляти, то будь ласка, але додому друзів не веди! 

— Ти так розпинаєшся, ніби я якась прямо гуляща! Іди вже до свого інваліда! — вона ледь не штовхала мене в двері. 

 — Він не інвалід, — сама не знаю чому заступилась я за Ярему. Я ж його гуглила учора ввечері, бачила його фото, читала про всі перемоги і нагороди. — Просто отримав травму, а так він відомий боксер! 

— Відомий боксер-інвалід! — повторила сестра. — Значить, сидить або взагалі лежить і нічого не може! І вже він не відомий! 

 — Таке може трапитися будь-з-ким, — сказала я. — От вийдеш ти приміром на вулицю, як завжди в навушниках, і не помітиш машину позаду… І за мить ти теж сидиш або лежиш і нічого не можеш…

Правда, я не сказала Іванці, який Ярема неприємний. Але може це хвороба зробила його таким? Хтозна, як поводилася б я на його місці… Ну, життя покаже. Буду працювати і не звертати увагу на його вибрики…

 Ярема

Кожне підняття штанг давалось дуже важко. І це при тому, що вони були малі. Та я раніше одним пальцем таке піднімав.

Бісило абсолютно все. Але найбільше бісила ця безпомічність. Я не розумів, нащо і далі займаюсь цим всім, якщо результату нуль. Але діяв по якійсь інерції.

У мене лишалось два місяці. Два місяці з того строку, що я собі дав. 

Дзвінок у двері було ледь чутно. Точно, Руслана, та дивна дівчина, яка вчора розревілась. 

Я поклав штангу на спеціальну підставку і витерся рушником.

Зиркнув на себе в дзеркало: виглядав жалюгідно. Тіло було ніби зовсім не моє. І хоч мʼязи і були, але я був блідою тінню себе колишнього і це мене вбивало. 

Поїхав до дверей, натиснув на кнопку на пульті, щоб відкрити замок, і двері відчинились. 

Руслана була з валізою в руках і виглядала насторожено, немов готова була тією валізою прикритися,якщо я на неї нападу. 

 — Доброго ранку, — сказала вона. — От я приїхала…

— Ну, я радий за тебе, — я усміхнувся. — Твоя спальня на другому поверсі, червоні двері. Є сходи і ліфт. Я поки що зайнятий, щоб проводити тобі екскурсії, тож дійдеш сама?