2 розділ 2

• ***

   - Оксан, що з тобою? Погано виглядаєш. Чи не захворіла?

   Катя окидає мене співчутливим поглядом.

   Так я знаю. Що виглядаю сьогодні як бліда міль.

   І круги темні ці під очима.

   Навіть косметика не допомогла, яку я із загашника дістала.

   Користуюся нею вкрай рідко. Та мені особливо й ні до чого.

   На побачення я не ходжу, подіумом не розгулюю, та й на світські прийоми якось не запрошують.

   Валентина бурчить, що я зовсім себе, як жінку, закинула.

   А для кого мені фарбуватися та вбиратися?

   Але сьогодні довелося.

   Видок з ранку в мене був такий, що й Тимурку злякати могла. Як привид.

   Навіщось витягла з валізи старі сукні.

   Ті, що ще з дому батька згрібла, не дивлячись, коли йшла з його дому. До Артема…

   Перебирала їх…

   Згадуючи своє минуле життя.

   Ну, і заревіла, куди ж без цього.

   Тому що…

   Тому що лише сьогодні я дуже чітко зрозуміла.

   Адже я, виявляється, сподівалася.

   Усі ці роки чекала.

   Чекала, що він знайде мене. З'явиться на порозі. Скаже, що він тоді… Ну, просто помилився.

   Припустимо, це і справді була суперечка. Спір.  Але… Невже він і справді? Ніколи? Нічого не відчував до мене? Ну, ні крапельки?

   Я чекала на його визнання. Каяття. Як дурна, про це мріяла.

   Його слів про те, що нехай усе почалося зі спору. Але потім він мене полюбив. По справжньому…

   Я пробачила б не відразу. Ні.

   Але...

   У підсумку б таки простила!

   А потім ... Потім він побачив би Тимура, і ...

   Боже, скільки разів я уявляла ці картини!

   А він, виявляється, зовсім про мене не думав. Крутився у своєму світі. Любив іншу щоночі. Займався своїм бізнесом.

   Тільки цього ранку я зрозуміла.

   Все скінчено.

   Досить жити дурними надіями та нікому не потрібними спогадами.

   Він не повернеться. Ніколи. Він… Чужий.

   І щось у серці обірвалося.

   Тож довелося попросити Валентину відвезти Тимурку до садка.

   А сама я замкнулася у ванній і плакала. Навзрид. Голосно. Сидячи на бортику ванної кімнати і розгойдуючись, обхопивши себе руками.

   Але тепер готова йти вперед. Відкинути минуле. Забути його назавжди!

   - Все гаразд, Кать. Втомилася просто.

   – А я тобі давно говорю! Ти себе заженеш! Робота, дитина, навчання та ще цей парфумерний дім! Ніби в тебе є клон! Хто стільки витримає? Ну, Кать?

   Я. Я витримаю.

   Тому що це була моя мрія.

   Займатися парфумерією. Створювати нові запахи, змішувати аромати!

   Але й економічний я не покинула. Просто перевелася на заочку.

   - Безсонні ночі ці вічні! То з дитиною, то над твоїми запахами чи підручниками! Ти ж надірвешся, Оксан!

   - Ти ж знаєш. У парфумерному мені не платять.

   Так. Я влаштувалася помічником парфумера.

   І це ... Це був шанс один на мільйон!

   Я не отримую там зарплатні, але вчуся. Та я за тиждень з ним дізналася більше, ніж якби вивчала всі книги, доступні в цій сфері!

   – Хіба я про це?

   Катя закочує очі.

   - Тобі заміж треба! Заміж, Оксано! От би й використала тут свій шанс! Наші дівчата багато хто за постійних клієнтів вискочив! І на тебе ж поглядають. Роман он. Або той же Дмитро.

   - Ти ж знаєш. Мені не до цього!

   - А коли до цього буде, га? Дивись, Оксан. Молодість, вона, знаєш, не вічна! Мине і не помітиш! І нікому вже не потрібна! Чоловіки, вони ж на молодих задивляються! До речі. Здається, у тебе ще один шанувальник з'явився! Дивись! Не прогав свій шанс!

   - Ти про що?

   – Та ось. За столиком.

   Обережно виглядаю, і серце відлітає… Кудись на підлогу.

   Там він. Артем. На цей раз один.

   У новому костюмі. Тепер темно-синьому.

   Боже, як же він шалено красивий!

   А мені здавалося...

   Що сьогодні я виплакала усі сльози за минулі роки. І разом з ними і він покинув моє серце!

   Але...

   Як виявилось, ні. Навіть пальці починають тремтіти.

   - Я не обслуговуватиму його, Кать.

   - Ти з глузду з'їхала? Він такі чайові вчора залишив! Та він же наш найщедріший клієнт року! Якщо він до нас почастішає, ти своє кафе відкрити зможеш! І вже точно не надриватимешся, як зараз!

   - Ну ось і обслужи його сама. Або Іра нехай піде. Вам, що? Грошей не потрібно?

   Мені не можна до нього наближатися. Не можна його бачити.

   Ось так. Близько. Наживо!

   Моє серце мені ще дороге, а воно зараз знову розіб'ється!

   – Та ми б із радістю. Тільки він тебе вимагає.

   - Не піду.

   Рішуче смикаю головою.

   - Вигадай що-небудь. Ну скажи, що не моя зміна сьогодні. Що я захворіла. Не знаю. Вмерла. Полетіла на Північний полюс. Або взагалі. В іншу галактику!

- Оксааааан?

   Катя сканує мене пильним поглядом із ніг до голови.

   - Це ж не просто так, мммм? Зізнавайся. В тебе було  щось із ним? Ти саме після того, як він з'явився просто сама не своя!

   – Слухай. Ну навіщо ти все випитуєш. Пішла б краще обслужити такого розкішного клієнта. А то не дочекається і піде.

   - Піде? Оксан. Та він уже годину тут сидить. Сказав, що саме ти його обслужити маєш! І до речі. Він бачив, як ти заходила. Та він мало собі свою випещену шию не звернув!

   - Чорт.

   Ну ось навіщо я йому, га?

   Не все ще мені сказав? Додати хоче?

   – Оксано. Я зрозуміла. Це через ту дівку, з якою він був учора, так? Так ти не губися. Він багатий. У них там свої чудасії. Шлюби договірні, всяка нісенітниця. Але він точно на тебе запав. Я тобі кажу! Знаєш. Коханкою такого чоловіка бути… Та це просто виграш у лотерею!

   - Катя!

   Я спалахую.

   - Ну а що? Сама подумай. Він виною мучитиметься. І подарунками тебе завалювати. А тобі нічого не треба робити. Ні готувати йому, ні прати. Не вислуховувати про його проблеми. І тяжкий характер терпіти не треба! Одна суцільна романтика! Побачення, спекотні ночі та подарунки! Та кому потрібне те заміжжя, коли тут така розкіш!