РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина 4.

– Ти серйозно? – Руслан зобразив на своєму обличчі подив. – Тоді у тебе на очах ми розправимося з Мілою, а потім наступить твоя черга.

– Але якщо я впораюся з роботою – нас все одно вб’ють, так? – Андрій розумів, що цей варіант найбільш вірогідніший, тому навіть не сподівався почути якусь чесну відповідь. Він розумів, що Ростислав йому брехатиме, аби роботу було зроблено швидко й якісно.

– Чого ти так вирішив? Якщо роботу буде зроблено, я не тільки вас відпущу, а ще й заплачу за твої послуги.

Андрій з гіркою посмішкою подивився на нього:

– Ти серйозно? Щось мені зовсім не віриться у такий перебіг подій.

Ростислав обнадійливо поплескав його по плечу.

– А дарма! Я присягаюся, що відпущу вас. Як тільки роботу буде зроблено, ви покинете мою яхту цілі й неушкоджені. Тому, давай, ставай до роботи.

Не вірячи жодному слову Ростислава, Андрій тим не менш кивнув, і мовчки направився до ракет, що лежали на майданчику. Їх було вже чотири штуки й вони лежали, виблискуючи на сонці своїми боками, немов чудернацькі рибини. Спритні китайці вже притягли металевий стіл, та кілька розкладних стільців, а тепер розкріпляли над ракетами брезентовий навіс від сонця. Донел приніс два військових ноути “сіменс” в спеціальних металевих захисних корпусах та кофр з проводами, перехідниками та роз’ємами усіх можливих модифікацій, і поклав на стіл. 

Професор з підручним копирсався біля однієї з ракет, готуючи доступ до її бортового радіоелектронного начиння. Він знаком підізвав до себе Андрія й кивнув на блок плат та проводів. 

– Знайома конфігурація, пане Когане?

Андрій знизав плечима:

– Та начебто. Треба глянути ближче.

Він сів навпочіпки й уважно придивився до блоку керування. Все це начиння в тих чи інших комбінаціях було йому знайоме. Андрій випростався.

– Зараз спробуємо підключитися до системи. 

Він взяв необхідні дроти під’єднав їх до блоку, а потім через адаптер-розподільник  встромив їх у роз’єм ноутбука. По монітору побігли ряди цифр. Андрій задоволено всміхнувся. Коли цифри зупинилися. Андрій заклацав по клавішам. За кілька хвилин система перезавантажилася. Він ввів кілька символів, система прокрутила з півсотні рядів цифр і виплюнула напис “done”. Андрій задоволено посміхнувся. 

– Перша готова. Підключаємось до наступної. 

Хвилин за сорок він відключив систему самознищення на всіх шести ракетах. Весь цей час Ростислав стояв за його спиною і з захопленням дивився на його роботу. Коли Андрій працював з останньою ракетою, він почуха в п’тернею підборіддя й доволі люб’язно звернувся до Андрія:

– Слухай, Андрію, а може забудемо все, і підеш працювати до мене? Ти просто не уявляєш, скільки грошей ми зможемо заробити!

– Дякую, але не думаю, що це слушна пропозиція. Я вже мав з тобою справу, і більше не хочу. Краще пристану на твою попередню пропозицію – відпустити нас, щойно роботу буде зроблено.

Ростислав скривив рота й байдуже промовив:

– Ну, як знаєш. Це твій вибір. Зараз приведуть Мілу і вас обох відвезуть моїм катером назад, на острів.