РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина 4.

Бернхард чекав Андрія на веранді. На голові – пробковий шолом, у руках – тростина. Справжня алегорична постать –  археолог на розкопках.

– А тут живе Донел, – він махнув тростиною у бік хатини по сусідству з його будинком. – Мій другий помічник. Американець… але дуже здібний, саме так: дуже здібний, – окреслив професор розумовий потенціал американської нації. Наступний будинок призначений для гостей. Поки що не використовується, але до використання готовий. На вигляд він, щоправда, не надто капітальний. Проте дуже затишний, пристосований до місцевих кліматичних умов. Всередині є кухня та ванна кімната. А той будинок, менший, довгий такий, належить робітникам, землекопам, що допомагають на розкопках.

– А оте більмо на оці? – Андрій кивнув на іржаву залізну споруду. – Каменоломня? 

– Ви не такі вже й далекі від істини, мій хлопче. Моторошне видовище, правда?

Натомість це власність – точніше, колишня власність – “Корпорації британських фосфатів”. Якщо придивитися, збоку видно назву. А хлів з плоским дахом на задньому плані – "сушарка". – Він викреслював своєю палицею кола та півкола. – Коли британці почали колупатися в цій горі – почали з’являтися знахідки. Одна з них потрапила до мене – знайомий антиквар купив на афінському ринку в якогось чолов’яги, і той сказав, що має ще багато такого “мотлоху”. А коли з’ясували, звідки той “мотлох” брався – оголосили це місце археологічним заповідником, британців витурили… Отже тепер тут хазяйную я.

– А ви розбираєтесь у геології? Га? – раптом професор озирнувся й суворо подивився на Андрія. Андрію здалося, що професор був підозрілий, і відчував неприязнь до будь кого, хто знав хоч щось про що-небудь. Тому він сказав, що геть не розбирається.

– Зрозуміло, хто ж в наш час хоч в чомусь розбирається, – зауважив професор загадково. – І все ж таки, щоб ви були в курсі справи, мій хлопчику. Цей острів у незапам'ятні часи знаходився, мабуть, на морському дні. Потім одного чудового дня – який, як ви розумієте, зайняв на геологічному календарі мільйони років – дно почало підніматися. Під впливом підземних поштовхів вулканічної активності, що супроводжується періодичними виверженнями лави, а втім, хто знає? Так чи інакше, кінцевий результат очевидний: після кількох геологічних епох виникла грандіозна гора. Сюди зліталися в пошуках притулку незліченні полчища птахів, які тут залишилися на незліченні роки. Зрештою утворився пласт гуано завтовшки метрів п’ятнадцять. Мільйони тонн гуано! Мільйони! Потім острів поринув у воду.

– Строката історія склалася біля цього острова, – зауважив Андрій.

– Згодом він знову випнувся на поверхню… За роки морська сіль перетворила гуано на речовину, дуже насичену фосфатами. Далі розгорнувся затяжний процес формування ґрунту, з'явилася рослинність: трава, чагарники, дерева. А потім прийшли люди…

– Чому ж вони звідси випарувалися?

– Зовсім вони звідси не випарувалися! Їх знищили такі самі люди, як і вони, яких привабили чи то їхні скарби, чи то жінки… А може епідемія… Нам ще доведеться вирішити цю загадку.

Він йшов бадьорою ходою, тримаючи курс вперед і вище. Не пройшовши й трьохсот метрів за каменоломню вони натрапили на щілину, що чорніла в схилі гори: двадцять метрів заввишки й десять – завширшки, вертикальні краї і вертикальний тил, похила площина, що піднімалася до круглої дірки в товщі гори. Цю геометрію доповнювали рейки вузькоколійки. Вони виповзали з отвору, оббігали горизонтальні підступи до ущелини і повертали на південь, а там вже зникали геть. Два-три невеликі сараї, або, точніше, ангара, розташувалися поблизу дірки. Один з них був відчениней – в ньому стояли електрогенератори і ємність з паливом для них. Але зараз вони мовчали, бо у денний час, мабуть, живилися електрикою, як і все поселення – від сонячних батарей, розташованих в долині. Андрій навіть не замислювався над тим, що професору з помічниками, коли вони прочісують надра гори, потрібний струм – для освітлення чи вентиляції.

– Ну от, – проголосив професор, – ми прибули туди, де якийсь допитливий і спостережливий дослідник, споряджений компанією, звернув увагу на специфічну аномалію геологічних структур, почав розкопки і буквально за метр від поверхні, просто під наносним ґрунтом, виявив фосфати. Одному Богу відомо, скільки б тонн породи витягли вони з-під землі, але ця гора й без британців – суцільні соти як у вулику. Прадавні мешканці провели титанічну працю, копаючи свої печери, тому дуже швидко робітникам впали в око уламки гончарних виробів та залізяччя дивовижної форми. Ну, а решту історії я вам вже розповів…

Ідучи за новоявленим відкривачем історії, Андрій минув вхід і рушив уперед коридором, який привів їх до грандіозної печери дванадцять метрів висотою посередині, шістьма  – біля стін, і метрів близько шістдесяти у діаметрі. Склепіння печери спиралося на рукотворні базальтові колони. З півдюжини лампочок, підвішених до якихось поперечин на висоті трьох метрів, надавали брудно-сірому каменю інтер'єру огидно-моторошне забарвлення і за освітлювальну техніку могли зійти хіба що символічно. Периметром печери на рівній відстані один від одного чорніли п'ять тунелів.

– Ваші враження, містере Коган?

– Схоже на римські катакомби, – озвався Андрій. – Правда, не так життєрадісно і, мабуть, не дуже безпечно.

– Загалом – так, – задумливо відповів він. – Але нам доводиться йти на ризик. Наука потребує жертв. Запрошую вас до наших перших відкриттів.

Він увійшов у тунель навпроти того, через який вони сюди потрапили. За двадцять метрів була інша печера, дублікат попередньої в усіх відношеннях – і за розмірами, і за висотою, і за кількістю тунелів-відгалужень. Лампочка тут була одна, підвішена до дроту, який був прокладений у найвіддаленіший від Андрія тунель. 

– Отже, це історичне місце, – він зробив широкий жест рукою. І повагавшись, додав:

– Щиро кажучи, на відміну від базарного торгаша, я викладаю за вітринне скло найгірші товари. Речі, які вам траплялися на очі у мене в кімнаті, я розглядаю як нікчемні ефектні дрібнички, мішуру... У мене тут приховані деякі скарби – я і натяком не розкрию вам, де саме, – це фантастично багата колекція давньогрецьких і давньоримських старожитностей, там є і золото, і мармур… Вона вразить науковий світ! Приголомшить!