РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Частина 2.

1.2

– Ну добре, друже! – промовив Андрій, намагаючись зберігати спокій у своєму голосі. Але, на жаль, його голос прозвучав карканням – хрипким карканням ворони десь на старому ліхтарі в рідному Києві. – Я вже побачив, що в тебе є пістолет. Гарний – вичищений, змащений і таке інше. Але краще б ти його прибрав. Пістолет – небезпечна іграшка.

– То ти в нас розумник?! Га? – жорстко промовив тип у яхтсменці. – Показуєш молодій дружині, який ти герой? Тільки все це дурниці, Коган! Ти ж не здійматимеш тут галас? Правда? Не вчинятимеш тутечки гармидер і всяке таке? 

Ах, як хотілося Андрію здійняти тут галас і вчинити гармидер! Як хотілося відібрати у нього пукавку – і по голові! Як в кіно… Але коли в реальному житті тобі пхають пістолетним дулом в око, в роті чомусь пересихає, пульс частішає і адреналін викидається в диких кількостях. 

Андрій зрозумів, що спортзал і гарна фізична форма – ніщо навіть проти слимака, якщо той слимак тримає тебе на мушці.

– А якщо тобі спаде на думку якась дурня, – продовжив гість, – глянь спершу туди.

Андрій повернув голову – повільно, щоб нікого не злякати, бо він колись читав, що у таких ситуаціях не можна робити різких рухів. 

Чоловіка що стояв по інший бік ліжка цілком можна було назвати симфонією в чорних тонах, якби не його червона, мабуть від зловживання спиртним, пика. Чорний кітель, чорний морський светр, чорний морський кашкет. Ця червона пика належала низькому, сухореброму типочку. Але навіщо йому великий зріст, якщо він має те, що має? А мав він мисливську рушницю, вкорочену на дві третини, тобто обріз... Міли на ліжку не було… У Андрія з'явилося гнітюче відчуття, ніби він бачить перед собою темний тунель без просвіту в кінці. Він неспішно обернувся до типа в білій яхтсменці:

– Ти мені все пояснив. Можу я сісти?

Яхтсмен кивнув головою і відступив на пару кроків. Андрій сів, спустив ноги на підлогу,  і одразу побачив Мілу, що сиділа в кріслі біля балкону. Поруч з нею стояв третій прибулець, теж засмаглий до чорноти. На Мілі була біло-блакитна шовкова сукня без рукавів – завдяки цьому Андрій побачив чотири мітки вище ліктя: мабуть, злодії розбудили її першою, схопивши без будь-яких церемоній за руку, і змусили сидіти мовчки.

Андрію вдалося глянути крадькома на циферблат свого годинника. Він показував лише три двадцять. Одягнувши черевики, він придивився до Міли уважніше. Сяяння радості й безтурботності навколо її ангельського чола згасло, обличчя зблідло, блакитні тіні втоми лягли під очима. Мандрівниця-мучениця, вкрай вимотана дорогою… Андрій стис кулаки. Перехопивши його погляд, вона заговорила:

– Каюся, що я...

– Не варто, кохана! – перервав її Андрій, – Не турбуйся, я зараз все владнаю.

Вона заморгала часто-часто, ніби збиралася розплакатись. Потім, підібгавши губи, подивилася на свої босоніжки. Чоловік у яхтсменській шапочці гидко захлюпав, немов вода, що поривчасто спорожнює засмічену раковину…

– Владнає?! Ха! Не беріть його слова до уваги, пані Коган. Він патякає лише для блезиру. В світі просто нема де проштовхнутися – кругом круті хлопці на кшталт пана Когана. Але круті вони тільки для показухи у інстаграмі. А насправді – шмаркачі. З переляку ще огризаються, кричать. Ловлять у крику кайф. Та на кого ж вони огризаються? На слабаків! – Він допитливо і аж ніяк не доброзичливо зиркнув на Андрія:

– Правильно, Коган?

– Чого тобі треба? – хрипко спитав Андрій. – І взагалі, що означає це ваше... вторгнення? Думаю, що ти даремно втрачаєш час, хлопче. Ну, маю я доларів так триста-чотириста. А решта в мене на картках. Тобі вони, думаю, без користі. Прикраси моєї дружини...

– Чому ви обидва спите одягнені? – раптом запитав він. – Чекали на гостей?

Андрій насупився.

– Не розумію, навіщо...

Щось тверде, холодне й грубе тицьнулося Андрію в потилицю. Той, хто вкорочував дуло цієї рушниці, погано відшліфував його жерло.

– У нас з дружиною медовий місяць, – швидко озвався Андрій. – Ми повечеряли, потім завітали на танці, а потім прийшли втомлені й одразу заснули. Тільки навіщо вам це, врешті-решт? 

– Дуже цікаво, дуже цікаво, – пробурчав він. – І цілком слушно... Пані Коган, можете підсісти до вашого чоловіка. Бо ви щось дуже тремтіте… Якщо від холоду, чоловік вас зігріє.

Міла перетнула кімнату, сіла поруч з Андрієм і він міцно пригорнув її до себе, а вона тим часом дивилася просто перед собою, ніби не помічаючи того що коїться навколо.

– Гриня! – гукнув яхтсмен.

– Так капітане! – обізвався тип, що спочатку чатував Мілу.

– Виклич Аяза. Нехай, їде до готелю, підійде до адміністратора і скаже, що має перевірити відеоспостереження. Щойно, мовляв, був збій електромережі, треба перезавантажити пульт. Зрозумів?

– Так капітане! – блиснувши білими нечисленними зубами, Гриня попрямував до дверей.

– Не туди, дурню! – капітан кивнув у бік балкону. – Світитися зайвий раз на камери, до того як їх “перезавантажать”, не дуже розумно, правда? Тепер так. Як тільки закінчиш з Аязом, викликай Мехмеда з продуктовим фургоном, нехай під'їжджає до рампи біля чорного ходу й чекає нас там. Охороні на в’їзді хай скаже, що термінове замовлення – на кухні в “Рів’єра Клубі” закінчився лосось.

Чоловік, якого назвали Гриня, кивнув, відчинив двері на балкон і зник. Чоловік у яхтсменці посміхнувся:

– Ну як, хвацькі спрацьовано?

– Що ви збираєтеся з нами робити? – наполегливо поцікавився Андрій.

– Захопити із собою. У нашу романтичну подорож. – Він знову посміхнувся, оголюючи нерівні прокурені зуби. – І ні в кого не буде жодних питань. У вас все оплачено наперед. А куди ви подалися, чи поїхали, чи ні – нікого не цікавить. Якщо номер порожній – можна заселяти нових молодят. Чи не так? А тепер – підйом, руки за голову та кругом марш!

На наших героїв дивилися два стволи, тож найрозумнішим було – підкоритися наказу. Яхтсмен дозволив Андрію зайвий раз зануритися поглядом у темне жерло ствола, пошпиняв ребра пістолетом, обнишпорив одяг досвідченою рукою, яка не пропустила б і сірникової головки. Нарешті тиск пістолета на хребет послабшав. Яхтсмен витяг Андріїв мобільний і зробив крок назад.