Наречена за бортом

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Частина 1.

Літні сутінки спускалися на Анталію, огортаючи місто м'яким, темно-синім оксамитом. У ньому наче потонули ніжні промені сонця, що втратили свою яскравість, і тепер приглушено й ніжно торкалися вулиць та узбережжя, створюючи атмосферу загадковості та романтики середземноморської ночі.

Таксі, мчало Андрія та милу мальовничими вулицями міста, обрамленими високими пальмами та яскравими ліхтарями, стрімко скорочуючи відстань між аеропортом Анталії та жаданим Liberty Lux Hotel. 

– Яка чудова ідея, відправитись сюди – наче наш медовий місяць!

– А чому “наче”? – всміхнувся Андрій.

– Як чому? Бо справжній буде після нашого справжнього весілля. – Міла із вдаваним здивуванням подивилася на Андрія.

Таксі зупинилося біля готелю, і запопадливий портьє відразу кинувся відчиняти дверцята автомобіля. 

– Пан Коган та пані Корецька? – звернувся він до Андрія, який щойно розрахувався з таксистом.

– Саме так.

– Чудово! Прошу вас пройти зі мною на ресепшен – наш адміністратор вже чекає на вас.

Другий портьє, що з’явився ніби нізвідки, підхопив їхню поклажу й поспіхом рушив за ними.

Мілі здалося, що хол готелю не поступався величним залам голлівудських готелів для прийому зірок. У його безмежному просторі розташувалися лаунжі з м'якими диванами та кріслами, а стеля, прикрашена кришталевими люстрами, що розсипали м'яке золоте світло, надавала холу атмосфери величної елегантності. У кутку холу дзюрчав античний фонтан.

Смаглявий турок-адміністратор люб’язно привітав їх з-за білого мармурового ресепшену, і після вирішення формальностей видав ключі від їхнього люксу. Андрій попросив портьє віднести їхні речі до номера, а сам поцікавився в адміністратора який з ресторанів готелю варто відвідати в першу чергу, бо вони дуже зголодніли дорогою і воліли б повечеряти. Турок розплився у сяючій посмішці:

– Буду радий порекомендувати вам наш ресторан "Рів'єра Клуб". Його фірмова страва "Рожевий лосось у соусі з маракуї" – просто незабутня!

Міла відчула, як її шлунок і всі його підлеглі прийшли у захват від рожевого лосося. Вона глотнула слину. 

– Звучить грандіозно! Андрію, я вважаю, що ми просто зобов'язані спробувати цього рожевого лосося!

Андрій кивнув.

– Чудово! Я оформлю ваше замовлення на вечерю, і поки ви дійдете, ваш стіл вже буде накрито.

Пройшло не більше двох хвилин, як вони сіли за столик, а із затіненого кутка ресторану, немов за велінням чарівної палички вже з'явився офіціант. Його величну фігуру підкреслював чудовий костюм з розкішними золотистими вишивками, що підкреслювали його причетність до якоїсь іншої, казкової реальності.

На високій сріблястій таці, вміло прикрашеній виноградним листям, свіжою зеленню та квітами, гордовито лежав витвір кулінарного мистецтва – рожевий лосось, наполовину занурений у ніжний соус із маракуї, а поруч із ним розташувалися порції овочів, приготованих по-домашньому, і ароматний рис. 

Міла з Андрієм одноголосно вирішили, що до лосося ідеально підійде легке та освіжаюче вино, наприклад, рожеве шампанське. І за півхвилини офіціант вже давав скуштувати Андрієві шампанського з щойно відкоркованої пляшки, а як тільки той кивнув на знак схвалення – одразу наповнив й Мілин бокал.

Після вечері вони завітали на танцювальну вечірку, де Андрій, відчувши в собі талант вчителя танців, спробував навчити Мілу кільком па – після шампанського все здавалося легким та веселим. Час промайнув непомітно, і було вже за північ, коли вони нарешті завітали в номер. Втомлені та щасливі вони впали, навіть не роздягнувшись, на ліжко і… миттєво заснули.

На жаль, при всій досконалості сервісу й шику готеля, замки у його номерах виявилися зовсім недосконалими. Андрій почав підозрювати це, коли посеред ночі його тицьнули в плече. Правда, в той момент його збентежила не якість дверей і замків, а нахабне поводження пальця, що буквально вгвинтився йому у м'язи. Першу мить можна було подумати, що то Міла хоче розбудити його та відрядити в душ, щоб потім… Андрій солодко посміхнувся, але дзуськи… То був точно не палець Міли, бо з усіх відомих йому пальців цей виявився найжорсткішим, прямо-таки сталевим. Насилу долаючи дрімоту, Андрій розплющив очі, примружився на модернову люстру під стелею і нарешті зосередився на своєму лівому плечі. Ось що воно таке! Сталевий палець! Він дійсно сталевий!

Сталевий, тьмяно виблискучий ствол пістолета... Щоб у Андрія не лишалося сумнівів у справжності предмета, власник зброї приставив дуло до його зіниці, до самісінького правого ока. Андрій ладен був поклястися, що крізь дірку побачив весь ствол пістолета! Пістолет, абсолютно точно! Очі на те й дані людині, щоб ними дивитися. Так. Пістолет, смагляве волохате зап'ястя, білий рукав кителя, незворушне засмагле обличчя під білою м'якою та м'ятою яхтсменкою. Що відбувається?

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше