3. Емі. Мої плани з ліквідації зловмисника

Спершу я була нажахана і шокована.  Перед очима бовваніли кадри кримінальної хроніки, де показували все, що залишилося від жертв серійних маніяків. 

Якщо він не збирається мене вбивати, то, не виключено, на мене чекає інша жахлива доля — провести все життя в якомусь підвалі, служачи для цього збоченця секс-рабинею.

Але я вирішила, що так просто не здамся. Коли він зупинить машину і буде виводити мене назовні, я влуплю його ногою в причинне місце. Так завжди робили героїні фільмів. Він тоді схопиться за свої причандали, зігнеться навпіл, а я втечу. Головне, аби не заплутатися в кілометрах мережива, які пішли на пишну спідницю моєї весільної сукні. 

Можна було б, звісно, зараз стукнути його по голові чимось важким. Хоча нічого важкого під рукою не було. Я поглянула на свої босоніжки на високих підборах, зважила все і вирішила, що ними не вдасться оглушити злочинця. Та й великий ризик, що якщо я його вдарю зараз, джип втратить керування і вріжеться в дерево. А я ще хочу жити. Тому я відкинула цей план і вирішила поки не сперечатися з ним, вдавати люб’язність. Щоб зловмисник розслабився, подумав, що я тендітна панянка з рівнем інтелекту як у равлика. 

Тому я попросила їсти й пити і взагалі поводилась, як повна ідіотка. Але непомітно для нього все ж звільнилася з босоніжок. каблуки точно завадили би втікати.

— А як вас звати, сеньйоре? — запитала я, коли поїла чипсів і попила води. — Як до вас звертатися? 

— Можете називати мене Ріком, — сказав він, не повертаючи голови. 

— О, прикольно, у мене є песик пекінеської породи, і його звуть Рікі! Ви тезки! 

— Ви можете помовчати? — він зняв свої темні окуляри і повернувся до мене. Його блакитні очі ( дуже красиві, до речі, і сам він був би симпатичним, якби не був бандитом!) , так-от, його очі випромінювали таке презирство, що я мимоволі замовкла. 

Краще його не злити, бо хтозна, може, він все-таки маніяк. А я збиралася подружитися, та, видно, перегнула палицю з панібратством. 

— Добре, я мовчу, — сказала миролюбиво. — Скажіть тільки, куди ми їдемо? 

— Далеко, — коротко відповів він, дивлячись на свій телефон, який стояв на спеціальній підставці. Мабуть, прикидав, чи вже почали мене шукати, — зрозуміла я. 

— На мені маячок, — сказала я. — Він подає сигнал, і мій батько все одно мене знайде. 

— Немає на тобі ніякого маячка, — він знову перейшов на “ти”. — А якби й був, у цій машині встановлена спеціальна заглушка. Поки ти тут, ніхто не знатиме, де ти. 

— Але я колись вийду з машини, — зауважила я. 

— Вийдеш і одразу скинеш із себе все, — похмуро сказав Рік. 

В мене аж все похололо всередині. 

— Тобі буде невигідно робити з мене секс-рабиню, — я постаралася усміхнутись. — Ну реально, за мене можна отримати такий викуп, що ти купиш собі скільки завгодно дівчат. 

— З чого ти взяла, що я збираюся купувати дівчат?  — він говорив так само зверхньо і презирливо. — Якщо всі в твоєму оточенні так роблять, то це зовсім не значить, що я такий самий! 

— Тоді навіщо я тобі? — спитала я.  — Якщо ти не хочеш мене вбити, зґвалтувати, отримати за мене викуп, то що ти хочеш? Скажи нарешті? 

Він нічого не відповів. Здавалося, зовсім не звертав на мене уваги. Почав шукати якусь радіостанцію, знайшов музику у стилі кантрі і став тихо мугикати в такт мелодії. 

Мені кортіло таки врізати його по голові босоніжком і будь що буде. 

Але тут подзвонив його мобільний…